Історія України

В 1906-1907 роках революційний рух пішов на спад. З серпня 1906 року почали діяти військово-польові суди, які засудили до смертної кари 14 тисяч українців, 85 тисяч були відправлені на каторгу.

Висновок. Революція 1905-1907 років завдала удару російській самодержавній монархії. Цар зробив перші кроки до демократії, парламентаризму. Був зроблений поштовх до вирішення українського національного питання, так як українське слово стало звучати вільніше.

 

2. У серпні 1905 року цар Микола ІІ підписав указ про вибори до Державної Думи (дорадчий орган). Вибори відбулись в лютому-березні 1906 року. Вони були несправедливими, бо давали більшість голосів поміщикам та багатіям. І Державна Дума розпочала свою роботу в квітні 1906 року. Більшість місць в ній мали конституційні демократи (кадети). З 179 представників цієї провладної партії – 38 становили вихідці з українських земель. Опозицію їм складали так звані “трудовики”. Вони, будучи представниками селян, захищали їх інтереси. З 97 трудовиків у Думі  28 становили українці. Всього ж українська думська громада становила з 478 депутатів 44 особи. Цар зробив буфер між собою і Державною Думою, який називався Державна Рада. Та діяльність трудовиків у Державній Думі по необхідності вирішення аграрного питання примусила царя у липні 1906 року розпустити І Думу.

Депутати ІІ Державної Думи, яка зібралась у лютому 1907 року, і серед яких лише з України було 40 трудовиків, цією частиною депутатів продовжила ставити вимоги по вирішенню аграрного питання, а також питань національного відродження. Тому цар Микола ІІ у червні 1907 року, під приводом підготовки замаху проти нього і його сімї, розігнав її. Одночасно було прийнято новий закон про вибори, який урізав права селян і робітників. Це, по суті, був державний переворот, який знаменував відхід від парламентаризму. Власне ця подія стала кінцем російської революції 1905-1907 років, яка завершилася поразкою.

 

3. В Австро-Угорській імперії на відміну від Російської імперії українці були представлені в Віденському парламенті і навіть добились запровадження в школах краю викладання українською мовою (угода 1890 року з австрійським урядом, яка дістала назву “нова ера”). Але була проблема представництва, тому що галицький край у Відні в основному представляли поляки.

В 1907 році австрійський уряд здійснив реформу виборчого права, внаслідок чого українці отримали більше місць у парламенті. Та одночасно ішла полонізація українців і навіть влаштовувались терористичні акти зі сторони поляків щодо українських селян. Відповіддю на це було вбивство представниками українських політичних сил в 1908 році намісника, представника польської шляхти А. Потоцького.

Висновок. Таким чином, в порівнянні з Росією, Австро-Угорщина більш демократично ставилась до українців Західної України, та гострою була проблема стосунків між польським населення, еліта якого намагалась полонізувати українців, та українцями, які складали основну частину населення цього краю.

 

   Література з теми

1.  Історія України (підручник), 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєв Ю.Г., К., “Генеза”, 2010., с. 38-57.
2.  Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
3.  Новітня історія України ч.І (підручник), 11кл., Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.
4.  Історія України. Бойко О.Д. –К., 2004.

 

 

Основні терміни: реформа, відруби, хутори. 

 

 

1. Столипінська аграрна реформа.
2. Економічне життя в Україні в 1909-1914 роках. 

 

1. Петро Столипін, з 1906 року голова російського уряду, розробляв програму переходу від общинного землеволодіння до приватновласницького (вбитий есером Дмитром Багровим у Києві в 1911 році). Його курс носив назву “порядок і реформа”. Аграрна реформа розраховувалась на 20 років. Вона передбачала передачу общинної землі у приватну власність з подальшою можливістю її продавати. Селяни отримали право відходити у відруби (свої земельні ділянки) і утворювати хутори (окремі від сільської общини поселення). Таким чином створювався прошарок фермерів (куркулів), які служили буфером між поміщиками і общинними бідними селянами. Для полегшення придбання землі заможними селянами створювався  Селянський банк.

В Україні общинне землеволодіння було меншим, так як більше ніж в Росії нараховувалось індивідуальних господарств. Тому, протягом 1907-1911 років зі складу сільських общин вийшло 226 тисяч селянських господарств. Під час виходу селян на хутори чинилось багато несправедливостей, так як хутірським селянам з різних причин давались кращі землі. Власниками наділів за роки реформи стали 8% селян, які володіли 15% общинної землі. Поміщики зберегли свої 10 мільйонів десятин.

Важливою складовою аграрної реформи було масове переселення селян на неосвоєні землі Російської імперії. Селянам, які виїздили, давали пільги на проїзд залізницею, ділянки державної землі безкоштовно і навіть позику до 300 рублів. Більша половина переселенців виїхала до Томської і Акмолинської губерній. Найбільше переселенців виїхало з Полтавської та Чернігівської губерній. До 1914 року з українських губерній виїхало 1,5 мільйона селян.

Висновок. Таким чином столипінська аграрна реформа частково вирішила аграрне питання, створила передумови для створення середнього класу в лиці куркулів, лояльних до влади, сприяла зростанню сільськогосподарського виробництва.