Управління оптимізацією вхідних та вихідних грошових потоків підприємства (на прикладі ПАТ «Хмільниксільмаш»)

Перевагою прямого способу є те, що він дозволяє оцінити загальні суми надходження і витрачання грошових коштів підприємства, виявити ті статті, які формують найбільші надходження і витрачання грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності. Інформація, отримана при використанні прямого методу, використовується для прогнозування грошових потоків.

Аналіз структури позитивного грошового потоку здійснюється за кожним джерелом надходження грошових коштів, відповідно негативного потоку за напрямами використання.

 

 

Непрямий спосіб базується на основному положенні бухгалтерського обліку, що активи повинні дорівнювати сумі зобов'язань і власного капіталу (складовою якого є прибуток), і полягає у коригуванні суми прибутку на величину зміни поточних активів, зобов'язань та інших балансових рахунків (рис. 1. 9).

Перевагою непрямого способу є те, що він дозволяє провести оцінку грошових потоків лише на основі звітності та пов'язати отриманий фінансовий результат і зміни грошових коштів за період, а також здійснити розрахунок показників зміни грошових коштів від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності, практично не використовуючи дані аналітичного обліку. Для виявлення причин відхилення залишку грошових коштів (чистого залишку грошових коштів) від чистого фінансового результату, отриманих підприємством за один і той же період часу, важливо аналізувати не тільки грошові потоки як такі, але й їх взаємозв'язок з фінансовим результатом, що залишається у розпорядженні підприємства.

 

 

Аналіз руху грошових коштів за прямим способом показує, що на рух грошових коштів підприємства та їх залишок впливають прямі та непрямі фактори. Під прямими розуміють фактори, дія яких безпосередньо відбивається на грошових потоках підприємства та викликає пропорційну зміну обсягу надходження грошових коштів та обсягу їх виплат.

Непрямими є фактори, виражені показниками, сформованими за принципом нарахування. Показники, що відображають непрямі фактори, визначають прибуток (збиток) до оподаткування. Тому вони впливають на грошові потоки підприємства через податок на прибуток, збільшуючи або зменшуючи перерахування до бюджету. Дія непрямих факторів викликає непропорційну зміну грошових потоків підприємства.

Щоб комплексно дослідити дію прямих і непрямих факторів на рух грошових коштів підприємства та їх залишок, необхідно скористатись формулою:

ЗК = ПЗ + ДПН – ВНГ – ДЗД + В1 + АО + ЦН + КО + Д + ІН – ОТ – ВФ – ВБ -

(ДПН – С – ВА +ЦП + ДД + ОД + ЦП – ОВ + НД – НВ + відх.) хСТК +

+ КЗП – Вб1 – АВ – Ф – ДВ – КВ – Р1 (1. 4)

Як видно з формули 1. 4, фактори, виражені показниками «Виручка від продажу продукції, товарів, робіт та послуг, нарахована» (ВПН), «Виручка, отримана в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами» (ВНГ) та «Приріст (зменшення) дебіторської заборгованості, пов'язаними з доходами» (ДЗД), мають специфічні риси. Вони відбиваються на грошових потоках підприємства і прямо, і непрямо. Зміна виручки, нарахованої від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та отриманої у результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами, та зміна приросту (зменшення) дебіторської заборгованості щодо доходів прямо впливає на рух грошових коштів, так як визначає обсяг виручки від продажу продукції, товарів, робіт і послуг, отриманої грошовими коштами. Перераховані фактори непрямо впливають на грошові потоки підприємства тому, що нарахована виручка від продажу продукції, товарів, робіт і послуг визначає прибуток (збиток) до оподаткування. Виручка, отримана в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами, та приріст (зменшення) дебіторської заборгованості щодо доходів є її складовими.

Теорія фінансового менеджменту містить власні методичні підходи до аналізу грошових потоків.

Одним з методичних підходів оцінки ефективності використання грошових коштів є визначення оптимального рівня грошових коштів, для чого фінансовою наукою розроблено декілька моделей.

Модель Баумоля передбачає вкладення вільних коштів, що надходять від реалізації у короткострокові цінні папери, та продаж їх за необхідності.

С = √2F * (T / r) (1. 5)

де F – витрати по конвертації грошових коштів у цінні папери;

Т – середня сума потреби у грошових коштах за період;

r – доходність короткострокових ЦП.

Таким чином, середній запас складає С/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів складає k = Т/С, загальні витрати по реалізації такої політики

ОР = F * k + r * (C / 2) (1. 6)

перший множник – прямі витрати, другий – вигода від зберігання коштів у цінних паперах [13].

У моделі Міллера-Орра використано процес Бернуллі – стохастичність, незалежність окремих грошових потоків. Залишок грошових потоків на рахунку хаотично змінюється, поки не досягає визначеної верхньої межі, як тільки це відбувається, підприємство починає купувати ЦП, за необхідності – їх продає. Розмах варіації залишку грошових коштів (S) :

S = 3 * √ (3 * F * V) / 4 * r (1. 7)

де V – варіація щоденного надходження коштів на підставі статистичних даних; r – щоденна доходність короткотермінових ЦП.

Верхня межа залишку грошових коштів Зв:

Зв = Зн + S (1. 8)

де