Управління оптимізацією вхідних та вихідних грошових потоків підприємства (на прикладі ПАТ «Хмільниксільмаш»)

3. Проведення експертного оцінювання.

4. Аналіз і обробка отриманої інформації та формування висновків.

Головне завдання цього етапу – визначення підсумкової думки експертів на основі визначення середньої арифметичної у відсотках по вагомості кожного показника та середньої арифметичної у балах (за п’ятибальною шкалою оцінки) по досягнутому значенню за кожним показником.

Розрахунок показника ефективності організації управління грошовими потоками (ЕОугп) пропонуємо здійснювати за формулами:

 , (3. 1)

 , (3. 2)

 , (3. 3)

де - середня вагомість і-го показника;

 - середнє значення і-го показника;

  – оцінка вагомості і-го показника, що дана j-м експертом;

  – оцінка значення і-го показника, що дана j-м експертом;

 , де n – кількість показників;

 , де m – кількість експертів.

Остаточний результат оцінки ефективності організації управління за якісними показниками отримаємо, присвоївши підприємству відповідний клас ефективності управління грошовими потоками (табл. 3. 3) :

„А” (високий рівень управління грошовими потоками) – 3, 2-5 бала;

„Б” (середній рівень управління грошовими потоками) – 1, 6-3, 2 бала;

„В” (низький рівень управління грошовими потоками) – 0-1, 6 бала.

Результати стратегічного аналізу ефективності управління грошовими потоками є необхідним підґрунтям для розробки заходів із удосконалення цього процесу. В наступних підрозділах дипломної роботи ми зробимо спробу запропонувати окремі із них.

 

 

Одним із найважливіших завдань управління грошовими потоками є підвищення рівня розрахунково-платіжної дисципліни.

Розрахунково-платіжна дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій та здійснення на цій основі платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Дотримання розрахунково-платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

Оцінка розрахунково-платіжної дисципліни передбачає дослідження взаємовідносин, що виникають на кінцевому етапі співробітництва підприємства з великою кількістю юридичних та фізичних осіб. Це розрахунки із постачальниками та підрядчиками, з покупцями та замовниками, розрахунки з банками за кредитами і позиками та із державою за зобов’язаннями по сплаті податків та зборів.

Дані аналізу діяльності промислових підприємств України засвідчили, що чимало господарських суб’єктів мають проблеми із своєчасністю платежів за відвантажену ними продукцію. Тому в цьому підрозділі дипломного дослідження наші зусилля буде спрямовано саме на розробку заходів із підвищення рівня розрахунково-платіжної дисципліни покупців та замовників підприємства.

На сьогодні широкого поширення в практиці промислових підприємств України набули операції із реалізації товарів на умовах комерційного та товарного кредиту. В конкурентному середовищі вони є ефективним інструментом залучення додаткових контрагентів, що сприяє зростанню обсягів продаж і забезпечує максимізацію чистого грошового потоку господарських суб’єктів. Водночас, цей вид реалізації пов’язаний з високим ризиком через зміну фінансового стану покупців, недосконалість законодавчої бази, недостатній рівень диверсифікації при формуванні портфеля замовлень і, як наслідок, може супроводжуватись значним розміром безнадійної дебіторської заборгованості.

Розмір дебіторської заборгованості визначається багатьма чинниками, які поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать: стан розрахунків в Україні, ефективність грошово-кредитної політики, рівень інфляції, вид продукції, кон’юнктура ринку та рівень її насиченості. Ці чинники майже не залежать від діяльності підприємств і обмежити їх вплив досить важко. Внутрішні чинники, навпаки, залежать від компетентності керівного апарату господарських суб’єктів. Основними завданнями менеджерів за таких умов є розробка ефективної політики комерційного кредитування та організаційно-економічних заходів підвищення рівня розрахунково-платіжної дисципліни.

Формування ефективної політики комерційного кредитування полягає в розробці комплексу заходів щодо реалізації продукції у кредит, які б забезпечували максимізацію прибутку та чистого грошового потоку підприємства.

Ч. Празанна пропонує таку класифікацію типів кредитної політики підприємства: агресивну, помірковану та консервативну [34].

Агресивний варіант кредитної політики полягає у мінімізації кредитного ризику як пріоритетної цілі бізнесу. Механізмом реалізації такої політики є запровадження умов надання кредиту шляхом підвищення його вартості, мінімізації строку та розміру кредитування, застосування жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості, скорочення переліку покупців продукції за рахунок груп підвищеного ризику. Цей варіант кредитної політики має як переваги, так і недоліки. Основна перевага – це нівелювання ризику. Недоліком є те, що за жорстких умов розрахунків скорочуються обсяги продажу товарів.

Поміркований варіант кредитної політики орієнтований на середній рівень кредитного ризику при реалізації продукції на умовах комерційного кредиту. Послаблення розрахункових умов, з одного боку, сприяє зростанню обсягів продажу, з іншого – підвищує ризик виникнення безнадійних боргів, а, отже, додаткових фінансових втрат.

Консервативний варіант кредитної політики спрямований на максимізацію додаткового прибутку та чистого грошового потоку за рахунок розширення обсягів реалізації на умовах комерційного кредиту без врахування кредитного ризику по цих операціях. Механізм реалізації цього типу кредитної політики передбачає надання кредиту ризикованим групам покупців, збільшення строку та розміру кредитування, максимально можливе зниження вартості кредиту, надання можливості пролонгації кредиту.

Вибір типу кредитної політики повинен бути обґрунтованим та здійснюватись після ретельно проведеного аналізу витрат від утримання на балансі дебіторської заборгованості та вигоди від зростання обсягів продаж.