Управління оптимізацією вхідних та вихідних грошових потоків підприємства (на прикладі ПАТ «Хмільниксільмаш»)

σго – середньоквадратичне відхилення щоденного обсягу грошового обороту;

Вд – середньоденний рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів (середньоденна ставка проценту по короткостроковим фінансових операціях), виражений десятковим дробом.

Відповідно максимальний та середній залишки грошових активів визначаються за формулами [11, с. 636]:

ГАмакс = ГАмін + ДКЗм/м, (3. 9)

ГА = ГАмін +  , (3. 10)

де ГАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

ГА – оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

ГАмін – мінімальний (страховий) залишок грошових активів підприємства;

ДКЗм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним та максимальним його значеннями.

Незважаючи на чіткий математичний апарат, застосування цих моделей оптимізації рівня залишку грошових коштів для вітчизняних підприємств поки що викликають у нас певні сумніви: насамперед через нерозвиненість ринку цінних паперів. Із цим погоджується і В. Ковальов [11, c. 544]. Він зазначає, що використання Моделі Міллера-Орра, як і інших моделей управління залишком грошових коштів, розроблених західними авторами, у вітчизняній практиці ускладнено через інфляцію, аномальні облікові ставки тощо.

Не вважає за доцільне впровадження цих моделей у діяльність українських підприємств також І. Бланк [15, с. 637]. Він, зокрема, наводить причини такої позиції:

• хронічна нестача оборотних активів не дає змоги підприємствам формувати залишок грошових коштів у необхідних розмірах із врахуванням їх резерву;
• сповільнення платіжного обороту зумовлює значні (інколи непередбачувані) коливання у розмірах грошових надходжень, що відповідно відображається і на сумі залишку грошових активів;
• обмежений перелік короткострокових інструментів, що обертаються на фондовому ринку та їх низька ліквідність ускладнюють використання в розрахунках показників, пов’язаних із короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Ми пропонуємо методику розрахунку мінімального розміру страхового резерву грошових коштів, яку рекомендуємо застосовувати для промислових підприємств. При обчисленні цього резерву будемо брати до уваги комерційний ризик та ризик невиконання зобов’язань. Податковий ризик (для виробників алкогольної та тютюнової продукції – це, передусім, зміна ставок акцизного збору) у методиці не буде врахований окремо, оскільки його вплив уже закладений у зміні обсягів відвантаження продукції.

Знайдемо величину страхового резерву грошових коштів (R), який повинно тримати промислове підприємство на випадок настання ризикових ситуацій, яка з імовірністю Р  0, 95 забезпечить йому покриття отриманих втрат (х), де х- випадкова величина.

Будемо вважати, що ця величина розподілена за нормальним законом.

Р (х R)  0, 95,

Р (х R) =Р (    ) = Р (t T) =   = + =0, 5 +

+Φ (T)  0, 95, (3. 11)

де t – нормована нормально розподілена випадкова величина;

t =  , Т =  ,

  (х) =  е  , (3. 12)

Φ (Т) – функція Лапласа,

Одержуємо: Φ (T)   0, 95-0, 5 = 0, 45.

З таблиці функції Лапласа [17] отримуємо: Φ (1, 64) = 0, 4495; Φ (1, 65) = 0, 4505; 0, 45 ≈ Φ (1, 645).

Функція Лапласа – монотонно зростаюча, тому T     1, 645.

З цього випливає:   1, 645.

З нерівності можемо знайти R   m+  1, 645.

Якщо б виявилось, що випадкова величина х має інший закон розподілу (з функцією густини f (х)), то розрахунок величини страхового резерву грошових коштів (R) можна здійснити, розв’язавши нерівність (відносно R) :

   (х) dx   0, 95,

Якщо F (x) – первісна функції   (інтегральна функція розподілу), то одержуємо нерівність: F (R) – F (- )   0, 95, враховуючи те, що F (- ) = 0,

F (R)   0, 95.

Верхнє значення величини страхового резерву, враховуючи монотонність функції F (x) можна одержати, розв’язуючи рівняння F (R) = 0, 95. Для розв’язку цього рівняння можна застосувати один із наближених методів (половинного розподілу, хорд, Ньютона та інших).

Одним із чинників, що впливає на зменшення обсягу страхового резерву грошових коштів є доступність кредиту. Якщо у підприємства є можливість у будь-який час взяти банківську позику, воно може не тримати резервний запас грошових коштів, звісно за умов, що це більш ефективно.

Система овердрафт – одна із послуг, що надається банками і дає змогу клієнту подолати тимчасові труднощі з грошовими коштами. Надання овердрафту, його терміни та умови (відсоткова ставка) фіксується за домовленістю сторін у договорі про надання цього виду послуг. Овердрафт дає змогу підприємству оплачувати борги, коли настає їх строк, протягом періодів, у яких виплати грошових коштів тимчасово перевищують надходження.

Овердрафт обмежується певним розміром – лімітом. Як правило, ліміт за овердрафтом визначається потребами клієнта, але він не повинен перевищувати суму, яка, за визначенням банку, може бути повернена із врахуванням обсягу грошових надходжень, що склалися або очікуються. Для обґрунтування ліміту овердрафту банківська установа проводить аналіз грошового обороту підприємства, вивчає реальність бюджету грошових потоків підприємства на поточний період.

Термін дії договору овердрафта може встановлюватись від декількох місяців до декількох років. Деякі кредити розтягуються на роки, хоча банк перевіряє позицію клієнта обов’язково раз на рік, а інколи