Управління оптимізацією вхідних та вихідних грошових потоків підприємства (на прикладі ПАТ «Хмільниксільмаш»)

Розглянуті види залишків грошових коштів характеризують здебільшого лише економічні мотиви формування підприємством своїх грошових авуарів, однак їх чітке розмежування у практичних умовах є доволі проблематичним. Так, страховий залишок грошових коштів у період, коли він не є задіяним, може використовуватись в інвестиційних цілях чи розглядатись як компенсаційний залишок підприємства. Аналогічно, невикористаний інвестиційний залишок грошових коштів за необхідності може виконувати функції страхового чи компенсаційного залишку.

Розглянемо підходи деяких авторів до визначення розміру оптимального залишку грошових коштів (ОЗГК) :

ОЗГК > (ОЗ + РЗ) або ОЗГК > КЗ [16, с. 740];

ОЗГК = ОЗ + РЗ або ОЗГК = ОЗ + РЗ + СЗ [67, с. 544];

ОЗГК > ОЗ + КЗ [14, с. 370].

Зарубіжні спеціалісти пропонують чотири основних моделі розрахунку мінімального залишку грошових коштів і контролю за ними: Модель Баумоля, Модель Міллера-Орра, Модель Стоуна, модель по методу Монте-Карло.

Аналіз засвідчив, що найбільш використовуваною є Модель Баумоля. Вихідними постулатами цієї моделі є сталість вихідного грошового потоку, зберігання всіх резервів грошових коштів у формі короткострокових фінансових вкладень і зміна залишку грошових активів від максимуму до мінімуму, рівного нулю (рис. 3. 3) [11, с. 631-632].

Із наведеного графіка можна побачити, що, якщо б поповнення залишків грошових коштів за рахунок продажу частини короткострокових фінансових вкладень чи короткострокових банківських кредитів здійснювалось вдвічі частіше, то розмір максимального та середнього залишку грошових коштів на підприємстві був би у два рази меншим. Однак кожна операція із продажу короткострокових активів чи отримання кредитів пов’язана для підприємства із певними витратами, розмір яких встановлюється із збільшенням частоти (чи скороченням періоду) поповнення грошових коштів. Позначимо цей вид витрат індексом „Во” (витрати із обслуговування однієї операції поповнення грошових коштів).

Для економії загальної суми витрат із обслуговування операцій поповнення грошових коштів необхідно збільшити період (або скоротити частоту) цього поповнення. В цьому випадку відповідно збільшаться розміри максимального та середнього залишку грошових коштів. Однак ці види залишків грошових коштів доходів підприємству не приносять, до того ж ріст цих залишків означає втрату для підприємства альтернативних доходів у формі короткострокових фінансових вкладень. Розмір цих втрат дорівнює сумі залишків грошових коштів, перемноженій на середню ставку процента по короткострокових фінансових вкладеннях (виражених десятковим дробом). Позначимо розмір цих втрат індексом „Вд” (втрати доходів при зберіганні грошових коштів).

 

 

Із врахуванням розглянутих двох видів втрат розробляється оптимізаційна Модель Баумоля, що дає змогу визначити оптимальну частоту поповнення та оптимальний розмір залишку грошових коштів, при яких сукупні витрати будуть мінімальними (рис. 3. 4) [11, с. 633].

Математичний алгоритм розрахунку максимального та середнього залишку грошових коштів згідно із Моделлю Баумоля є таким [11, с. 633]:

ГАмакс =  , (3. 6)

  =  , (3. 7)

де ГАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

Во – витрати із обслуговування однієї операції поповнення грошових коштів;

Вд – рівень втрати альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів (середня ставка проценту по короткострокових фінансових вкладеннях), виражена десятковим дробом;

ПОго – плановий обсяг грошового обороту (суми витрачання грошових коштів).

 

Мета моделі – мінімізувати суму постійних витрат із операцій чи можливі витрати із зберігання грошових коштів, які не приносять доходу.

Модель Міллера-Орра – це ще більш складний алгоритм визначення оптимального розміру залишків грошових коштів. Вихідні положення цієї моделі передбачають наявність певного розміру страхового запасу та певну нерівномірність вхідного та вихідного грошових потоків, а, відповідно, і залишку грошових активів. Мінімальний розмір формування залишку грошових активів припускається на рівні страхового залишку, а максимальний – на рівні трикратного розміру страхового залишку (рис. 3. 5) [11, с. 635].

 

 

Із наведеного на рис. 3. 5 графіку видно, що коли залишок грошових активів досягає максимального значення, надлишок грошових коштів (по відношенню до середнього залишку) переводиться в резерв, тобто інвестується у короткострокові фінансові інструменти. Аналогічно, коли залишок грошових активів досягає мінімальної межі, здійснюється поповнення грошових коштів до середнього рівня за рахунок продажу частини короткострокових фінансових інструментів, залучення короткострокових банківських кредитів та інших джерел.

Доцільно звернути увагу і на те, що значення середнього залишку грошових активів перебуває на 1/3 вище за його мінімальне значення та на 2/3нижче за його максимальне значення, а не по середині цих значень. За цього підходу рівень альтернативних втрат доходів при зберіганні грошових коштів буде нижчим.

Математичний алгоритм розрахунку діапазону коливань залишку грошових активів між мінімальним та максимальним його значеннями є таким [11, c. 635]:

ДКЗм/м = 3× , (3. 8)

де ДКЗм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним та максимальним його значеннями;