Загальна теорія держави і права

3.  Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікав-лених громадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту прова-диться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених орга-нізацій, дороблення і редагування проекту.

5.  Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення за-конопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одер-

 

>>>319>>>

жання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першо-го, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках – винесення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.; б) на всенаро-дне обговорення.

III.  Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалю-ються простою більшістю голосів, конституційні – 2/3 від конституційного складу Верхо-вної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.

IV.  Засвідчувальна стадія.

7.  Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені кон-ституцією строки (в Україні --15 днів).

V.  Інформаційна стадія.

8.  Промульгація закону – це не лише підписання його главою держави, а й видання спеці-ального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави – указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульго-вується[2].

В Україні – це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що про-мульговується.

 

>>>320>>>

9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону – друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні – «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»),

Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.

У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президе-нта.

В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладеного вето і пове-рнути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного роз-гляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має поза-парламентський характер. Проте вето переборюється у парламенті.

Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не менше ніж 2/3 голосів установ-леного Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представити до офіційного опублікування протягом 10 днів.

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадсь-кої думки, врахування рівня правосвідомості громадян.

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Рег-ламенту Верховної Ради України -нормативного акта, що містить систему правил, які ви-значають процедуру діяльності українського парламенту.

§ 6. Види законів

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів: 1. Конституційний, коли в кон-ституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Кон-ституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН – розділ VII «Законодавство федерації», у

 

>>>321>>>

Конституції Російської Федерації -- низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), У Кон-ституції України – частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нор-мативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного спів-відношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регу-люватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготов-ки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

конституції конституційні ' закони звичайні (поточ-ні) закони забезпечуючі (опе-ративні) закони 

1. Конституції – основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, еко-номічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

•  кодифіковані – становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Кон-ституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконс-титуційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р.