Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

Автори даного дослідження доводять тезу про наявність зв’язку між типами праці та бажаними дітьми моделями взаємодії один з одним. У сучасних суспільствах соціальний досвід дорослих в більшості випадків освоюється в іграх, коли моделюються різні ситуації соціальної взаємодії, а праці тут, особливо у віці від трьох до дев’яти років, відводиться, як правило, мінімальна роль.

Дослідження феномену дитинства у руслі культурної спадковості: М. Мід

Маргарет Мід (1901 – 1978) – американський антрополог. Роботи: «Дорослішання на Самоа» (1928), «Культура і світ дитинства».

На її наукові погляди вплинули Рут Бенедикт і Франц Боас. В 1925 році відправилася на польові дослідження в Полінезію, на Самоа, де зібрала великий матеріал про процес соціалізації дітей і підлітків в самоанському суспільстві.

Досліджувала відносини між різними віковими групами в традиційних (папуаси, самоа і ін.) і сучасних суспільствах (розрив поколінь), дитячу психологію ї позиції етнопсихологічної школи.

Маргарет Мід, один з провідних етнографів світу, вважає «інститут батьківства» тією біологічною основою, на якій ґрунтується культурна, соціальна еволюція.

У праці «Культура і світ дитинства» М. Мід виділяла три типи культур:

постфігуративний, де діти насамперед вчаться у своїх попередників,

кофігуративний, де і діти і дорослі вчаться в однолітків,

префігуративний, де дорослі вчаться також і у своїх дітей.

Постфігуративна культура – це класичний варіант традиційного суспільства. Кожна зміна протікає в ній настільки повільно і непомітно, що «діди, тримаючи в руках новонароджених онуків, не можуть уявити для них ніякого іншого майбутнього, відмінного від їх власного минулого. Минуле дорослих – схема майбутнього для їхніх дітей. Без письмових та інших форм фіксації минулого люди постфігуративних культур були змушені включати будь-які зміни культури в свою свідомість і зберігати його в пам’яті разом з різними формами дій. Визначальну роль в таких культурах відігравало старше покоління. Воно служило закінченим зразком життя, символом культури. Даний тип культури заснований на реальній присутності в суспільстві представників трьох поколінь, на почутті позачасовості всеперемагаючого звичаю і передбачає успішну передачу з покоління в покоління незнищенних штампів певних культурних форм.

Кофігуративною називається культура, в якій переважаючою моделлю поведінки для людей виявляється поведінка їхніх сучасників. Ідеалом для наслідування стає вже не минуле, а сьогодення. Кофігурація передбачає безпосередню передачу знань, навчання від представників актуально чинного покоління. У найпростішому вигляді кофігуративна культура – це суспільство, в якому відсутня третє покоління (діди і бабусі). Вони не проживають спільно з онуками, і тому немає наступності поколінь. Більш того, стає частиною культури установка на те, що діти, подорослішавши, поза впливом батьків самостійно вироблять свій стиль життя. Кофігуратівна культура передбачає зміни в способі життя і не виключає зміни місця проживання, у тому числі в новому культурному оточенні. Завдання вироблення моделей поведінки і стилю стає функцією засобів масової інформації. Для кофігуративної культури характерні контркультура і субкультура молоді (тінейджери).

На думку М. Мід, в 60-і роки народилася нова культура, яку вона назвала префігуративною. Особливість такої культури – невідомість майбутнього зважаючи на прискорений розвиток суспільства. Різниця у формі передачі культурних знань буде настільки велика навіть в рамках двох поколінь, що не виключено, що діти будуть передавати отримані знання батькам. М. Мід була не тільки творцем вчення про три типи культур, вона брала участь у різноманітних дослідженнях, присвячених аналізу різних аспектів дитинства як феномена культури.

 

Практичне заняття № 1

Предмет: Загальна теорія культури

Тема 3. Тіло. (2 год.) (спеціальність «Культурологія»). Група К-31

Роль тіла в культурі. Тіло і символ.

Тіло і комунікація.

Проблема тіла у ХХ ст.. Характерологія Е. Кречмера.

Техніки тіла.

Тілесні канони в культурі.

Мода і тіло.

Матеріали для опрацювання: Перегляд фільму

Питання: Тести

Хід заняття:

Організаційний момент. Перевірка присутності студентів, нагадування теми практичного заняття.

Написання тесту студентами до практичного заняття

Перегляд фільму

Обговорення питань, що виникли в студентів після перегляду фільму.

Підведення підсумків практичного заняття. Оголошення оцінок за тест

 

Практичне заняття № 2

 

Предмет: Загальна теорія культури

Тема 3. Тіло. (2 год.) (спеціальність «Документознавство і інформаційна діяльність»). Група Д-31

Роль тіла в культурі. Тіло і символ.

Тіло і комунікація.

Проблема тіла у ХХ ст. Характерологія Е. Кречмера.

Техніки тіла.

Тілесні канони в культурі.

Мода і тіло.

Матеріали для опрацювання: Література:

Гуревич П. С. Философская антропология. – М., 1997. – С. 121 – 127, 217 – 236

Кречмер Э. Строение тела и характер. – М., 1997.

Культурология ХХ век. Словарь. Ст. Мода и Ст. Телесность как социо-культурний феномен

Мосс М. Техники тела // Человек. – 1993, №3.

Подорога В. Тело и символ