Документація з педагогічної практики (вузівської) на базі курсу "Загальна теорія культури"

Плач і крик відносять до основних форм комунікації в дитинстві. Домінуюче значення при поясненні цих явищ в етнології дитинства відіграє біхевіористська схема «стимул-реакція». У більшості досліджень плач і крик вважаються лише відповідною реакцією дитини на зовнішні подразники або свідоцтвом будь-якого дискомфорту. Часто не враховується, що навіть у дитинстві дитина активно взаємодіє з середовищем. Часом їй просто нудно одній, хочеться бачити батьків і «поговорити» з ними доступними їй способами.

Дослідження плачу і крику в етнології має різноманітну спрямованість. Предметом вивчення зазвичай є два або більше етноси при обліку соціально-класової структури суспільства. Крім цього, важливим є вік дитини та її поведінку в різних ситуаціях. Наприклад, розглядаються період життя від двох до одинадцяти місяців у різних етносоціальних умовах і ряд ситуацій, в яких дитина плаче або кричить: у відсутності батьків, у присутності незнайомих людей, у відсутності людей взагалі, в присутності інших дітей і т. д. Всі вказані етносоціокультурні аспекти дослідження дитячого плачу (крику) дають в сукупності цілісне уявлення про це явище.

Етологічне вивчення дитинства полягає насамперед у ретельному дослідженні різних форм взаємодій дітей в природних для них умовах і ситуаціях, а не в рамках спеціально продуманих експериментів. На відміну від біхевіористів етологи значну роль відводять вивченню спадкових стереотипів поведінки в дитини, порівняльного аналізу дій дітей і тварин. Їх більшою мірою цікавить реалізація вроджених механізмів поведінки та формування на їх основі культурних моделей діяльності в дитинстві.

Специфічною сферою досліджень для етологічного підходу є вивчення невербальної комунікації, способу взаємодії, спільного для людини і тварин. Дослідження невербальної комунікації в дитинстві в умовах різних культур – це вивчення позасловесних, жестових емоційних форм спілкування, що використовуються дитиною. При цьому розглядається і формування емоцій у дітей, особливо жестів, міміки, форм прояву почуттів у різних культурах. Важливою підмогою у вирішенні цього завдання є ретельна розробка системи термінів для детального опису емоційних станів дітей. Так, наприклад, у дослідженні англійських етологів Ч. Р. Браннігана і Д. А. Хамфріз наведений список з 136 (!) термінологічних сполучень для опису різноманітних емоційних станів дітей, що зустрічаються в процесі емпіричних досліджень. Тільки посмішок автори виділяють десять видів.

Важливу роль в емоційній виразності грають очі дитини. Взаємні погляди дитини і батьків є найважливіший спосіб комунікації для дітей в дитинстві. Погляд дитини стає осмисленим у досить ранньому віці (4-6 тижнів). При достатній увазі до дитини в її очах можна прочитати масу відтінків і значень, відповіді на всі питання, поставлені батьками, а також прохання та емоційну оцінку наявної ситуації: схвалення, незгоду, радість, сум, здивування, увагу і т. д. складною формою питання і відповіді на нього є посмішка дитини, одна з перших форм емоційного спілкування, чиста і безпосередня. Дитина посміхається всім обличчям, і особливо очима. Усмішка – найважливіша форма емоційного і невербального спілкування дітей з дорослими.

Більш складна форма поведінки та емоційного стану, що формується в найраніший період життя дитини, – прихильність. Одним із проявів її стає «комплекс пожвавлення» – радість немовляти при вигляді своїх батьків. Прихильність – це комплексна форма поведінки дитини, що складається у вираженні радості, схвалення посмішкою, що видаються звуками, певними рухами при наявності людей, що оточують її з народження: мати, батько, брат, сестра, бабуся, дідусь, і у виразі смутку, призову плачем при відсутності близьких йому людей. Прихильність відображає необхідність спілкування немовляти з дорослими і становить одну з фундаментальних підстав соціальної взаємодії. У процесі вивчення прихильності було виявлено кілька її видів. М. Айнсворт виділяє три її види: стійка, нестійка і відсутність прихильності. Така класифікація прихильності була проведена на підставі трьох аспектів відносини матері до дитини: узагальнений обсяг уваги до дитини, задоволення від годування грудьми, обсяг знань про свою дитину. Один з найважливіших аспектів вивчення прихильності – аналіз формування вибірковості, спрямованості на певний об’єкт, ставлення до незнайомих.

Ставлення до незнайомих, іноземців – найцікавіша тема етнографії, тісним чином пов’язана з народними казками, фольклором, релігійними віруваннями. Виявилося, що це питання не менш цікаве і в аспекті дитячої психології. На реакцію дітей на незнайомих людей, яка важко передбачувана і суб’єктивно вибіркова, накладають відбиток етнокультурні особливості. Мається на увазі, наприклад, традиція не допускати до дитини в ранній період його життя незнайомих людей або ховати її від сторонніх очей. Ставлення до незнайомих людей і емоційна реакція на них тісно пов’язані з проблемою комунікації та комунікабельності, тобто входження в групу людей, налагодження зв’язків з окремою людиною. Звичайно, товариськість – властивість, що зустрічається в будь-якій культурі, але все ж, хоча і умовно, вважається, що в одних культурах вона більш поширена і яскравіше виражена, а в інших – менше. Це пояснюється, в першу чергу, особливостями формування та становлення емоцій, поведінковими стереотипами, прийнятими в даному суспільстві.

Вивчення прихильності, страху, ставлення до незнайомих, формування первинних форм соціальної взаємодії – все це складові загальної проблеми дослідження впливу раннього дитинства на більш пізній розвиток. Ранній досвід був предметом вивчення в 30-40-х роках, він був так само