Експериментальна методика формування культури мовлення першокласників

Кіль-кість учнів Достатній і високий рівень(%) Кіль-кість учнів Достатній і високий рівень(%) Кіль-кість учнів Достатній і високий рівень(%) 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ КЛАС

27 78-100 27 70-91 27 68-91

КОНТРОЛЬНИЙ КЛАС

28 38-88 28 37-85 28 35-82

 

Мовлення учнів експериментального класу значно багатше, виразніше, вони краще орієнтовані на врахування зворотного зв’язку „учні - вчителі”, а в процесі вивчення художнього твору успішніше створюють емоційно-психологічні ситуації, необхідні для сприймання учнями запропонованих творів. Зазначені вміння сприяють формуванню в молодших школярів здатності до образної конкретизації і розуміння образного узагальнення, що спрямовується на розвиток літературно-естетичного сприймання. 

Перевірка практикою підтвердила правильність сформульованих у дослідженні положень.

 Отже, формуванню культури мовлення першокласників потрібно приділяти якнайбільше уваги. А підвищення рівня мовленнєвої культури вплине на розвиток пізнавальних здібностей учнів, на культуру поведінки, розширить коло їхніх інтересів. 

 

 

Досягнення високого рівня культури мовлення учнів – одне з найбільших завдань, що стоять сьогодні перед школою. Бо погане мовлення – це насамперед свідчення невихованості людини, а вже потім – її неосвіченості. Чи ж це не стосується сьогоднішніх проблем виховання культури мовлення? Чи не доводиться нам спостерігати надмірну залежність діалогу чи монологу від конкретної ситуації, безпорадність у логіці мислення? Чи не чуємо логічно, а часто й граматично неоковирних, невпорядкованих фраз, у яких і меж між реченнями не вловити? А хіба не гнітить нас безбарвне, одноманітне мовлення, чи не втомлює нерівномірний темп мовлення, у якому безпричинно виникають то прискорення, то уповільнення? Причин таких явищ чимало. І одна з них тривожне становище, в якому опинилася українська мова сьогодні, коли виросли покоління, байдужі до рідної мови, до історії і культури свого народу.

А тому робота над розвитком культури мовлення в сучасній школі розпочинається вже з першого класу. Необхідно, щоб кожен вчитель початкових класів, який наполегливо працює над розвитком мовлення учнів, пам’ятав, що він несе велику відповідальність перед майбутнім. Сучасному вчителеві потрібно пам’ятати слова Р.І.Аванесова: „Навчання учнів від шести до сімнадцяти років, коли мовленнєві навички особливо легко засвоюються, означає, що завтра, через 10 – 15 років у нас буде суспільство з більш високою мовленнєвою культурою”[9;43].

У процесі проведеного експериментального дослідження стало очевидним, що: 

1. Для досягнення учнями високого рівня культури мовлення, вчителеві необхідно: 

а) постійно тренувати пам’ять учнів, удосконалювати навички логічного мислення; 

б) вчити учнів слухати співбесідника, прислухатися до мовлення різних вікових, професійних та соціальних груп населення;

в) постійно повторювати з учнями лексичні, граматичні, орфоепічні норми літературного мовлення, його правила, вчити користуватися ними творчо, осмислено, володіти навичками відбору мовних засобів;

г) збагачувати словниковий запас учнів та корегувати наявний;

ґ) бути достойним прикладом мовця , спонукаючи цим самим учнів до роботи на вдосконаленням свого мовлення.

2. Робота по формуванню культури мовлення не лише на уроках навчання грамоти, але й на всіх інших уроках, оскільки вона має між предметний характер упродовж усього процесу навчання. 

3. Ефективність проведення роботи з формування культури мовлення залежить від правильного відбору навчального матеріалу, системи вправ, методики їх проведення, від підготовленості вчителя до уроку. 4. Дослідження проблеми удосконалення мовленнєвої культури першокласників дає підстави для висновку, що забезпечення належної якості мовленнєвої культури залежить насамперед від його знання рідної мови та рівня володіння усним мовленням.

5. Культура мовлення учнів є комплексною лінгводидактичною проблемою і охоплює оволодіння:

- технікою мовлення в т.ч. диханням, дикцією; вмінням керувати силою і висотою голосу, знанням орфоепічних норм мови;

- засобами логіко-емоційної виразності читання і мовлення, в т.ч. всіма різновидами пауз і їх тривалістю, логічними наголосами, мелодичними змінами тону, а також темпу мовлення;

- умінням підготуватися до мовленнєвої дії відповідно до характеру мовлення, матеріалу, що опрацьовується з учнями, з урахуванням їхніх психологічних особливостей і можливостей сприймання.

6. Виходячи з характеру мовленнєвої діяльності першокласників на уроках і в позакласній роботі, його мовлення можна оцінювати за двома найважливішими критеріями: 

- адекватністю навчально-виховним завданням, що вирішує учень;

- здатністю учня планувати і керувати ним у класі.

- Обидва ці критерії носять комплексний характер і в сукупності своїх елементів характеризують мовлення досить повно і всебічно.

7. Слід зосереджувати увагу на:

- формування нормативної вимови учнів і подолання діалектних впливів під час вивчення фонетико-орфоепічного матеріалу;

- збагачення і уточнення активізації лексичного запасу першокласників;

- глибоке оволодіння граматичними нормами мови і вдосконалення граматичного ладу мовлення дітей у процесі навчання грамоти; 

- теоретичне і практичне засвоєння найважливіших текстологічних понять, що виступає узагальнюючо-підсумковим етапом роботи над розвитком культури мовлення;

- створення і використання на заняттях таких ситуацій, які передбачають використання дітьми найрізноманітнішої лексики, у т.ч. пов’язаної з математичними, природничими, музичними поняттями тощо;

- максимальному розвитку пізнавальної активності першокласників, їхньої здатності до творчості, створення власних текстів, словесному відображенні ситуацій, що вимагають опису, розповіді, роздуму (на рівні даного віку);

- формування в учнів здатності сприймати цілісність картини, розуміти узагальнюючу суть образів, деталей, ситуацій, прирощене значення слова,