Геодезичні роботи у землевпорядкуванні

• глибока – проявляється на крутих схилах, зумовлює утворення ярів.

Водна ерозія проявляється в основному на розораних схилах, особливо там, де оранка проводиться вздовж схилу, а не впоперек. Внаслідок цього виникають поздовжні борозни, по яких стікає тала і дощова вода. Ситуація значно погіршується, якщо на цих полях засівають просапні культури. Водна ерозія призводить до значного змивання орного шару, значна частина якого надходить у водойми, збагачуючи їх біогенами. Крім того, що зменшується родючість ґрунтів, водною ерозією завдається шкоди сінокосам і пасовиськам, замулюються річки, псуються гідротехнічні споруди.

 

Водну ерозію підсилюють:

• вирубування лісів, знищення трав’яного покриву, розорювання схилів;

• неглибока оранка;

• велика кількість опадів;

• неправильна меліорація.

2. Вітрова ерозія (дефляція) – руйнування ґрунтового шару силою вітру. Вона спостерігається переважно на недостатньо захищених або зовсім не за­хищених рослинністю землях, відсутня належна задернілість поверхні ґрунту. Найшкідливішим видом вітрової ерозії є пилові бурі, які спричинюються сильними вітрами. Вітрова ерозія поширена в степовій, пустельно-степовій і пустельній зонах.

У відкритих степових ландшафтах щорічно внаслідок вітрової ерозії пошкоджується 5-6 млн. га родючих земель.

Вітрову ерозію підсилюють:

• розорювання піщаних і супіщаних ґрунтів;

• вирощування на одній території протягом декількох років одних і тих самих культур;

• неправильна меліорація.

Причинами прискореної ерозії є:

1. Безконтрольне вирубування лісу. Ліс найефективніше захищає грунт від ерозії, оскільки:

• Коренева система дерев утворює тонке сплетіння, яке, обплітаючи грунт, дає йому змогу утримувати талу і дощову воду.

• Ґрунт поступово вбирає воду, що підтримує його вологість. За чудовою влас­тивістю утримувати вологу ліс можна порівнювати з водосховищем.

• З безлісого ґрунту значно швидше (утричі) випаро­вується вода.

• Не захищений рослинністю грунт під дією сонячного випро­мінювання нагрівається дуже інтенсивно, що спричинює знищення ґрунто­вих мікроорганізмів, деяких тварин і рослин, які беруть участь у ство­ренні гумусу (комах, червів, водоростей, грибів), процесах перетворення хімічного складу ґрунту та утворення органічних і мінеральних сполук.

• Зменшення площі лісів зумовлює зміни місцевого клімату на більш сухий, що, у свою чергу, спричинює висушування ґрунту.

3. Перевипасання худоби небезпечне тим, що:

• Рослинний покрив значно зменшується, тому що рослини зни­щуються швидше, ніж завершується нормальний цикл відновлення пасовища.

• Крім прямого знищення рослин, худоба під час випасання виби­ває грунт кінцівками, внаслідок чого порушується його структура, він стає пилуватим.

• Поступово рослинність у цих місцях зникає і через деякий час починає розвиватись ерозія, – особливо швидко утворюються балки.

• На шляхах перегону худо­би, навколо загонів у ґрунті поступово утворюються невеликі поглиблення, в яких збирається вода, відтак ерозійні процеси прискорюються.

• Вибіркове по­їдання худобою цінних кормових рослин значно збіднює видовий склад рослинності. Поширюються види, не придатні для годівлі. Передусім зни­кають багаторічні рослини, а ті, що залишилися, однорічні, через свої фізіо­логічні властивості і гірше розвинену кореневу систему погано захища­ють грунт від ерозії.

• Надмірне випасання худоби у напівпустелях або сухих степах з лег­кими ґрунтами спричинює руйнування дернини, через що виникає вітрова ерозія.

4. Неправильне ведення землеробства:

• Відсутність сівозміни шкідливе тим, що при тривалому вирощуванні однієї і тієї самої культури на одному місці грунт більшу частину року залишається відкритим, не захищеним рослинним покривом від посиленого впливу сонячного випромінюван­ня, вітру. У ньому при цьому постійно зменшується вміст необхідних для рослин поживних речовин. Для компенсації нестачі елементів жив­лення, як правило, використовують мінеральні добрива. Запаси органі­чної речовини, необхідної для збереження структури і властивостей ґрунту, не поповнюються. Через це грунт виснажується, погіршується його структура, посилюється вітрова і водна ерозія.

• Неправильне розорювання схилів – це, передусім, поздовжнє роз­орювання схилів, навіть невисоких, яке спричинює змивання частинок ґрунту

Ерозія ґрунту – процес не зворотній, все що винесено з ґрунту водою чи вітром, назавжди втрачено для землеробства.

 

Для боротьби з ерозією здійснюють такі протиерозійні заходи:

• агротехнічні;

• гідротехнічні;

• лісомеліоративні;

• ґрунтозахисні.

Відомо понад 100 ґрунтозахисних агротехнічних заходів. На­дійний захист ґрунту від ерозії дає поєднання ґрунтозахисних сівозмін з протиерозійними системами обробітку ґрунту і технологіями вирощу­вання культур.

Ефективними заходами боротьби з ерозією ґрунту є:

• оранка впоперек схилу,

• глибока оранка, обробіток ґрунту культиваторами;

• лункуван­ня;

• оптимальні строки, норми і способи сівби;

• безполицевий обробіток ґрунту із залишенням стерні;

• вапнуван­ня кислих і гіпсування засолених змитих ґрунтів;

• мінімальний обробі­ток ґрунту легкого механічного складу;

• впровадження ґрунтозахисних сівозмін з використанням багаторічних трав;

• оранку і посів на схилах впоперек схилу;

• насадження дерев і кущів на берегах водойм, по краям ярів, лісосмуг;

• будівництво гідротехнічних споруд;

• закріплення пісків.

 

21. Перенесення в натуру лісових смуг.

Комплекс робіт включає: вибірку та вивчення проектних матеріалів; підготовку даних для перенесення проекту в натуру; організацію польових робіт; виконання лінійних промірів від ближніх орієнтирів; установлення вказівних стовпів по межах,