Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра українознавства, педагогіки і психології

 

 

 

навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП

 

Рівне, 2011

 

Тема 1. Культура первісного суспільства і давніх народів на території України.

Тема 2. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Тема 3. Українська культура у XIV – першій половині XVII ст.

Тема 4. Українська культура у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.

Тема 5. Культура України наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

Тема 6. Культура України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Тема 7. Українська культура у 1920–1940-х рр.

Тема 8. Українська культура у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

 

 

Історія українського суспільства є історією розвитку культури. В різні періоди існування людства її проблеми мали першочергове, провідне значення. Будь-яка нація цікава насамперед культурою, яка завжди відображала якісну характеристику спільноти. Чим більше розвинута культура, тим сильніше етноси і нації. Якщо занепадає культура, занепадає нація.

Історія культури – це скарбниця людської мудрості. Пам’ятаючи про це, ми зобов’язані її зберегти і узагальнювати. Без цього життя людини неможливе.

Вивчаючи культуру, зверніть увагу на багатозначність цього поняття. Ми вживаємо безліч словосполучень із цим терміном, наприклад, «культура виробництва», «культура мови», «художня культура», «культура спілкування», «професійна культура», «фізична культура», «культура землеробства» тощо. У 1952 р. культурологами було визначено понад 160 термінів «культура», через 20 років –250, нині їх існує близько 500.

Термін «культура» латинського походження й етимологічно зв’язаний зі словом «культ» (від латинського cultus- вшанування богів, предків). У давньому Римі воно первісно вживалося у значенні уміння обробляти землю. Стосовно духовного життя людини поняття «культура» було запроваджене римським політичним діячем, письменником і оратором М.Цицероном у 45 р. до н.е. і пов’язувалося з культурою душі, розуму. Як самостійна наукова категорія цей термін фіксується вперше у працях німецького юриста С.Пуфендорфа у ХVІІ ст. та застосовується для визначення різноманітних результатів діяльності людини.

У подальшому слово «культура» отримало ще більш узагальнене визначення, яке охоплює сукупність створених людськими спільнотами традиційних благ і цінностей. У такому розумінні культура постає як створена людиною «друга природа», надбудована над природою первісною. Культура – це сукупний результат продуктивної діяльності людини.

Умовно її ділять на матеріальну – сукупність практичних надбань і духовну – результати розумової, творчої діяльності, систему цінностей. Є ще два виміри – соціальний і особистісний.

Українська культура належить до європейського кола культур. Протягом усього часу існування український народ творив культуру, яка постійно збагачувалася, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.

У вітчизняній науці вже вироблений підхід до проблеми періодизації історії української культури. У цьому навчальному посібнику матеріали з історії української культури подаємо за такою схемою:

•культура дохристиянської доби (від найдавніших часів до об’єднання східнослов’янських племен в єдину державу);

•культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (ІХ–ХІV ст.);

•культура польсько–литовської доби (ХІV – перша половина ХVІІ ст.);

•культура козацько–гетьманської доби (друга половина ХVІІ ст. – ХVІІІ ст.);

•культура доби національно–культурного відродження (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст);

•українська культура ХХ – початку ХХІ ст.

 

 

Джерела і література: 

 

 

Вивчення історії української культури варто розпочати з найдавніших часів, з первіснообщинного ладу, доби палеоліту. Адже людина на території України появилася 1 млн. років тому.

Археологами досліджено безліч стоянок в Закарпатті, Донбасі, Криму, Чернігівщині, на Дністрі, де виявлено кам’яні вироби – чопери. Багато стоянок вивчено на території теперішньої Рівненщини поблизу сіл Липа, Шепетин, Мирогоща, Боремель, Городок, Здовбиця тощо.

Значні зміни в житті первісних людей відбуваються у добу пізнього палеоліту, з появою людини розумної (homo sapiens). Похолодання спонукало їх будувати з кісток , бивнів мамонта, жердин і шкіри примітивні житла різної форми і конструкцій.

Найдавнішим видом діяльності населення того часу було декоративно– ужиткове мистецтво. Прикрашаючи себе, своє помешкання та різні речі люди робили все це спочатку примітивно, зображуючи риски, крапки, заглиблення. З часом вони ускладнювались, утворюючи орнамент.

Для палеоліту характерна і скульптура. Знайдено невеликі фігурки з кістки або каменю, які використовувалися під час магічних обрядів.

Серед пізньопалеолітичних стоянок особливу увагу привертає Мізинська стоянка (Чернігівська область). Тут знайдено прикраси, знаряддя праці, статуетки, оздоблені складними геометричними візерунками. Серед них зразки меандрового орнаменту, що відтворюють природне зображення на зрізі бивня мамонта, набір музичних інструментів, виготовлених з кісток мамонта північного оленя.

Кістяні музикальні інструменти збереглися на деяких волинських