Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. Їх прикраси з дорогоцінних металів вражають красою, високою майстерністю виконання. Основним матеріалом для виготовлення шедеврів мистецтва вони використовували кістку, ріг, бронзу, срібло, золото, залізо. На багатьох виробах зображені сцени з життя скіфів. Вони так деталізовані і є точними, що за ними можна вивчати життя і побут цього народу. Скіфські художники вправно володіли реалістичними методами зображення, досконало знали анатомію людини і тварин.

До найвідоміших творів скіфського мистецтва належать: чаша з Гайманової могили, золотий гребінь з кургану Солоха, срібна амфора з кургану Чортомлик, кубок з кургану Куль-Оба, всесвітньо відома пектораль з Товстої Могили діаметром 30 см та вагою бл. 1150 г. Також вражає досконалістю прикрашений фігуркою вепра кинджал з експозиції Національного музею історії України.

До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури, виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку.

Під час розкопок курганів знайдено чимало зразків музичних інструментів. Серед них металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця, тризубці (шумові інструменти) і т. п. На скіфських коштовностях часто трапляються зображення музикантів.

У ІІІ ст. до н.е. на території сучасної України з’являються іраномовні племена сарматів. Спочатку їх культура була близькою до скіфської, пізніше вона збереглася лише в західних сарматів. Науковці називають сарматів народом-військом, тому що майже все чоловіче населення було воїнами. Сарматські жінки мали значний вплив на суспільне життя і також мали відношення до армії. Віра сарматів мало чим відрізнялася від скіфської. Основними у сарматів були культи сонця і вогню та Великої Богині – матері Астрати, а також культ бога війни, уособленням якого був меч.

Для сарматського мистецтва тих часів характерний так званий звіриний бірюзово-золотий стиль. Характерною рисою його є інкрустація постатей тварин (очей, вух, м’язів тощо) бірюзою, сердоліком та іншими камінцями або емаллю. Археологи знайшли твори мистецтва сарматів з золота у Запорізькому та Ногайчинському курганах.

 

 

Важливу роль в історії України відіграла грецька колонізація Північного Причорномор’я і виникнення античних міст-держав в цілому регіоні. У VІІ ст. до н.е. виникло перше місто – Борисфеніда, згодом засновуються Ольвія на Бузькому лимані, Тіра в гирлі Дністра; у Криму – Херсонес, Феодосія, Пантікапей (суч. Керч) та ін.

Релігія в колоніях була грецькою. Основу вірувань становило багатобожжя. Згодом у ІІІ ст. н. е. поширюється християнство. Мистецтво у Північному Причорномор’ї було подібним до грецького. Провідним видом образотворчого мистецтва в цьому регіоні біла скульптура, як основна прикраса міст. Вона мала істинно громадське значення, втілюючи у прекрасних образах богів, богинь та героїв античний ідеал гармонійно розвиненої людини.

Успішно розвивався монументальний живопис. Громадські і житлові споруди прикрашались портретами, міфологічними сюжетами, сценами з реального життя.

Про розвиток музичної і театральної культури в античних містах північного Причорномор’я свідчать ювелірні прикраси, вази, вироби з теракоти, фрески, скульптури на яких зображено виконавців на різних інструментах. Серед античних інструментів варто назвати: струнні – ліра, кіфара, арфа; духові – авлос (подвійна флейта), сиринга (флейта Пана) – флейта з кількох з’єднаних трубок; ударні – тимкани (бубни), кротали – металеві тарілочки.

Паралельно з розвитком музичної культури в античних містах-державах розвивався театр. З тих часів до нас дійшли письмові повідомлення про театральне життя в Ольвії, Херсонесі, Боспорі, збереглися зображення масок, статуетки акторів. В театрах відбувалися не лише вистави, а й концерти та ігри, у римський період – бої гладіаторів.

 

 

Слов’яни проживали в Центральній і Східній частині Європи, в тому числі і на території сучасної України. Багато свідчень про слов’янські народи залишили давньогрецькі, візантійські, римські та арабські історики. У їх працях знаходимо відомості про спосіб життя і побут давніх слов’ян, їх військове мистецтво. Джерелами вивчення слов’янської культури дохристиянських часів можна вважати археологічні, лінгвістичні, антропологічні дані, фольклор, народне мистецтво.

До прийняття християнства слов’янські племена мали своєрідну культуру, основу якої становили розвинена міфологія, поетичне сприйняття світу, обожнення сил природи, прадавні традиції. На думку істориків, найдавніша археологічна культура, яка пов’язана з антами, сягає ІІ ст. до н.е. і має назву зарубинецької (від назви с. Зарубинці на Київщині). Вона дає уявлення про житлове та оборонне будівництво, в якому знайшли подальший розвиток скіфські традиції. Археологічні матеріали допомагають визначити місце проживання слов’ян вздовж річок у лісостепу. Типове слов’янське житло – напівземлянка з дерев’яними стінами, які обмазували глиною. Існували і наземні будівлі з піччю. Будівельний матеріал залежав від природних ресурсів – дерево, солома, глина, природній камінь. Крім поселень виникали й міста-городища.

Оброблюючи дерево, слов’яни досягали високої майстерності. Володіючи різноманітними прийомами різьблення, використовували знаки–символи. Найпоширенішими були так звані солярні знаки (символи Сонця), що дійшли до наших днів. У традиціях українського народного мистецтва вони найдовше збереглися у Карпатах.

Давні слов’яни займалися землеробством (вирощували просо, пшеницю, ячмінь, овес, льон), скотарством (розводили корів, коней, овець, свиней, птицю).