Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

З часом людина розширила межі художнього освоєння простору. Виникає наскельне мистецтво. Унікальною пам’яткою художньої творчості людини цієї доби та пізніших епох є наскельні зображення Кам’яної Могили, розташованої у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Тут збереглося понад три тисячі так званих петрогліфів – зображень тварин, зрідка людей, висічених на кам’яних стінах.

Особливий інтерес викликає Грот Мамонта. На його стелі виявлено фігури чотирьох биків, які утворили коло, трохи збоку відтворені три олені, які рухаються один за одним.

Значні зміни в житті і діяльності людей відбулися в умовах потепління клімату і покращення умов існування у добу мезоліту. Основними знаряддями полювання стали лук і стріли. Кам’яні вироби стають дуже дрібними і їх називають мікролітами (наконечники для стріл, вставки в кістяні списи і гарпуни і т. п.). У добу мезоліту, або мікролітів, людина приручила собаку і свиню.

Нових успіхів людство досягло у наступній добі – неоліті (VІ–ІІІ тис. до н.е.), коли відбувся перехід від привласнюючих до відтворюючих форм господарства, від полювання і збиральництва до скотарства і землеробства. Ці досягнення називають „неолітичною революцією“. У господарстві використовують коней, приручають інших тварин, вирощують їстівні культури. З’являються кераміка, ткацтво, запроваджується шліфування, пиляння, свердління каменю.

Минали століття, тисячоліття, люди поступово опановували нові матеріали і способи виробництва: прядіння, ткацтво, кераміку, металургію. Урізноманітнюється художня діяльність.

Найвизначнішою культурою серед східноєвропейських культур міднокам’яної доби або доби енеоліту (ІV–ІІІ тис. до н.е.) була Трипільська культура, яку в Україні відкрив і дослідив археолог Вікентій Хвойка у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщині. Ця культура поширювалася на території України (від Карпат до Дніпра), Молдови і Східної Румунії (с. Кукутені). На українській землі виявлено близько двох тисяч трипільських поселень, які розміщалися на берегах річок. Забудова здійснювалася в основному концентричними колами. Основним будівельним матеріалом стало дерево і глина. Будівлі були наземними, з багатьма кімнатами. Зустрічаються дво–і навіть трьохповерхові будинки. Стіни розписувалися специфічним орнаментом.

Трипільці займалися скотарством і мотичним землеробством, виготовлянням глиняного посуду, кам’яних знарядь, ткацьких виробів. Значних успіхів досягла трипільська кераміка, що використовувалася в господарстві та магічних ритуалах. Її асортимент, форми та розміри різноманітні. Посуд ліпився руками і обпалювався у керамічних горнах. Вироби прикрашалися яскравим орнаментом. Його елементами були спіралі, смуги, кола. У кольоровій гамі домінують червоні, чорні та білі кольори. Часто зустрічаються невеликі скульптурні вироби. Найчастіше це фігурки жінок, а також свійських тварин (бика, свині, кози, собаки). Жіночі статуетки символізували прадавню Велику богиню, покровительку роду та землеробства, їх використовували в ритуалах землеробської магії.

Твори трипільської пластики значно відрізняються від справжніх людей і тварин. Проте давні скульптори й не прагнули їх реального зображення. Вони створювали певні знаки і символи.

Мистецтво Трипільської культури не поступалося культурі країн Близького Сходу та Єгипту.

Трипільська культура занепала на межі ІІІ та ІІ тис. до н. е. через низку об’єктивних і суб’єктивних причин, над якими сьогодні працюють українські дослідники.

 

 

Початок І тис. до н.е. ознаменувався істотними змінами в господарстві, культурі та побуті населення, яке проживало на землях України. Ці зміни були розпочаті кімерійцями, продовжені іншими кочовими племенами-скіфами і сарматами.

Кімерійці поселилися на українській землі у ІХ ст. до н. е. і проживали тут по VІІ ст. до н.е. Про «уславлених кобилодоїв» (так їх дуже часто називали в давнину) повідомляє не тільки Гомер в «Одісеї», а й такі вчені як Геродот, Каллімах, Стратон та ін. Кімерійці займали територію між Дністром і Доном, вони першими на українській землі перейшли від осілого до кочового скотарства.

Кімерійці були войовничими племенами. Це відбилося на їх матеріальній культурі, зокрема, на озброєнні воїнів та спорядженні коней. Вони виготовляли лук з дерева, кісток та рогів. На озброєні мали також мечі, кинджали, булави. Кімерійське мистецтво мало прикладний характер. Орнамент прикрашав кинджали, мечі, наносився на посуд Це були геометричні фігури – спіралі, ромби, квадрати. Збереглися і деякі зразки кімерійської монументальної скульптури – статуї, що напевно зображували воїнів.

Вони першими опанували верхову їзду на конях, навчилися виплавляти залізо з болотної руди. У VІІ ст. до н. е. кімерійців витіснили скіфи. Джерелом наших знань про них є твори грецьких вчених і в першу чергу «Історія» Геродота, а також поховальні скіфські кургани, де археологи знаходять різноманітні речі знаті.

Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. На чолі скіфського пантеону стояла богиня Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою Гестією. Табіті символізувала народжувальний початок у природі і була божеством світла і вогню. Землю і воду уособлювала богиня Апі. Шлюб Папая і Апі – це союз неба і землі, джерело всього живого. Особливе місце в пантеоні належало богові війни Аресу.

Про міцність і велич Скіфської держави свідчать скіфські кургани. Померлих представників знаті ховали під курганами, висота деяких сягала декілька десятків метрів. Одним з найбільших був Чортомлицький поблизу Нікополя.

Основу господарської діяльності скіфів становило скотарство.

На формування характеру скіфської культури значний вплив мали античні міста–держави Північного Причорномор’я. Високого рівня розвитку у скіфів досягли архітектура, скульптура, живопис,