+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
61
Мова:
Українська
її авторитету на міжнародний арені. Вона стала своєрідною об’єднавчою ідеологією народів Київської Русі. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство ділиться на «біле і «чорне». Першими священиками і єпископами були греки. У 1051 р. Ярослав Мудрий вперше домігся аби митрополичу кафедру зайняв русич. Ним став Іларіон. Неможливо переоцінити вплив церкви на еволюцію культури. Через церкву Русь прилучилася до візантійської культурної традиції, продовжуючи й розвиваючи її. На землі русичів прийшла кам’яна архітектура (слово «цегла» з’явилася в Україні значно пізніше – від німецьких майстрів, а за часів Київської Русі цеглу іменували „плінфа“), книжкова справа, практика системного містобудування, різновиди прикрас для храмів – панікадила, мозаїка, фрески, письмо на пергаменті. Русичі навчалися виробляти різні предмети зі скла, смальти, перегородчасті емалі на золотих речах. Нова, більш гуманна релігія поклала край дикому звичаю ховати разом з померлим чоловіком дружин чи наложниць, знищувати його слуг, худобу, майно. Вона почала опікуватися сімейними справами, впроваджуючи в сім’ю християнські норми моралі й етики.
Під впливом християнства поступово відбулась докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення. Такі якісні зміни помітно вплинули на звичаї та мораль ранньофеодального суспільства, пом’якшилися стосунки між людьми, було усунено полігамію, засуджено звичаї родової помсти, поліпшилося ставлення до бідних.
Але прийняття християнства у формі «революції зверху» призвело до того, що деякий час таємне язичництво брало гору над офіційною вірою. Згодом революційні християнські ідеї досить значимо проявилися в житті Київської Русі.
2.Розвиток писемності, освіти, літератури, наукових знань.
Візантія, будучи однією з найбільш впливових і висококультурних держав Європи, мала значний вплив на Київську Русь. Представники візантійської культури принесли не тільки християнську церковну організацію, але й нову абетку, грецьку літературу, зразки візантійського шкільництва. Вбираючи в себе найкраще, що виробляли сусіди, русичі не забували про національні риси культури. Дослідники мови говорять, що в другій половині ІХ – на початку Х ст.. в київській державі існувало письмо. Підтвердженням цього свідчить «життє» слов’янського просвітника Кирила, в якому він оповідає, що бачив у 860 р. у кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані руськими письменами. Серед них було святе письмо (Біблія). Ці ж «руські письмена» згадують й арабські письменники Х ст. В історичних джерелах зустрічаються також повідомлення про те, що руська писемність на рівні з староєврейською, розповсюджувалася Хазарії.
Про існування власної оригінальної абетки свідчать договори русичів і візантійців у 911, 944, 971 рр. Лінгвісти вважають, що вони скріплені двома мовами – грецькою і староруською.
Про існування руського письма говорить напис на стінах Київської Софії. Він відрізняється від пізнішої кирилиці кількістю і написанням деяких букв.
Християнство значно прискорило розвиток писемності і літератури в Русі. Цьому сприяли великі місіонери Кирило і Мефодій, які переклали з грецької на церковно–слов’янську мову основні богослужбові книги. Після цього в Київській Русі запроваджується кирилична система письма, яка складалася із 43 літер. Вона стала універсальною мовою, що об’єднувала слов’янські народи. Таким чином на наших землях поширилася церковнослов’янська мова – мова православної церкви. Водночас вона відрізнялась від народно–розмовної, хоча мала з нею спільні риси, оскільки ґрунтувалася на близькій слов’янській основі і тому була зрозумілою, особливо освіченим людям.
Вчені зазначають, що у Київській Русі зустрічається два варіанти писемної літературної мови – церковнослов’янська, якою готувалися церковні книги та церковнослов’янська зі значними доповненнями живої народної мови.
Про рівень писемності русичів свідчать не стільки збережені книги, скільки написи на стінах храмів, каменях, зброї. Такі написи називають епіграфічними пам’ятниками. Серед них зустрічаються ті, що видряпані на поверхні – графіті.
Запровадження християнства, розвиток писемності сприяли освітній діяльності, якою опікувалася держава і церква, пам’ятаючи, що країні потрібні культурні і освічені люди. Перші школи існували в Києві за часів князювання Володимира Великого. Понад 300 дітей старост і попів навчалися у Новгороді, коли князем був Ярослав Мудрий. У 1086 р. школу для дівчаток відкрила дочка Всеволода Ярославича Янка в Андріївському монастирі.
Паралельно з державними навчальними закладами тривало приватне навчання.
Навчанню дітей в школах сприяли і книгозбірні або бібліотеки. Вони відкривалися в монастирях і храмах. Добре відома бібліотека Ярослава Мудрого при Софії Київській. Своєю бібліотекою опікувався і його син Святослав, князь Миколай Святоша подарував бібліотеку Києво-Печерському монастирю. Бібліотеки слугували не тільки для зберігання книг і їх читання, але й для переписування літератури. Переписано псалтирі, книги отців церкви (Іоана Златоустого, Єфрема Сирина, Іоана Дамаскіна) та ін.
Перекладалися не тільки церковні книги, але й література з історії, географії, астрономії, філософії, медицини тощо.
У бібліотеках в основному зберігалася перекладна література, якою користувалася церква, а також грецькі переклади з різних сфер знань. Відомим було, зокрема, т. зв. Реймське Євангеліє, з яким приїхала до Франції донька Ярослава Мудрого Анна.
Інше Євангеліє було перекладено у 1056–1057 р. дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Книга отримала назву Остромирове Євангеліє і має велику цінність. Деякі рядки написані золотом.
Паралельно з перекладною, на руських землях існувала оригінальна власна література, зокрема, історична. Тут на перше місце варто поставити літописи. Першим літописом, що дійшов до нас є «Повість минулих літ» Нестора (1113 р.). з