Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з католиками, що звинувачували православних у меншовартості й неправомірності, зокрема першу хвилю полеміки викликала книга Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577 р.), а також подібні твори Бенедикта Гербеста і Лева Кревзи. У відповідь на непристойні випади католицьких польських авторів розгорнута полеміка була сповнена звинувачень у смертних гріхах, моральних вадах, вишукування у супротивника відступів від канонів віри тощо. Цим характерні твори острозьких авторів, спрямовані проти Григоріанського календаря 1582 р. (Г.Смотрицького), на викриття "Папи–антихриста", а також утисків православних і злочинів проти людини, вчинених католиками (Х.Філалет, В.Суразький).

Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького ("Антиграфе", 1609 р., "Тренос", 1610 р., "Верифікація прав народу руського", 1621 р.).

Із середовища братського руху вийшов анонімний твір "Пересторога", який порушує актуальні проблеми розвитку української культури.

Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів Кирила-Транквіліона Ставровецького та братів Зизаніїв, І.Вишенського. Останній разом з Х.Філалетом вважаються найвидатнішими полемістами з боку православного табору.

“Апокризис” Філалета, що вийшов 1597 р. у польському та українському виданнях, написаний з великим літературним хистом, знанням і широким поглядом на речі. Проти тез єзуїтів, що люди мирські не мають права голосу в питаннях віри, автор пояснює принципи соборності, ідеї демократичності церкви. Він іронізує над надіями уніатів і влучно пророчить, що місць в польському сенаті уніатські єпископи не отримають.

Твір Філалета щедро розмішаний сатиричною сіллю, влучними дотепами, але в трактуванні противника досить стриманий. Але поряд з ним голос проти унії підносив полеміст ще більшого масштабу – І.Вишенський. Боротьба з католицтвом, унією становить центр його літературної діяльності. Гарячий, запальний, сильний у виразах, Вишенський був створе- ний для ролі народного проповідника, трибуна, напружені часи унії якнайбільше відповідали його вдачі. Вісімнадцять послань до українського народу припадають на кінець XVI – початок XVII ст. Послання Вишенського з надзвичайною силою викривають тих вищих ієрархів, що шукають розкоші, веселого панського життя. З усією силою свого публіцистичного таланту він виступав проти кріпосництва, національного і релігійного гніту. Іван Вишенський – характерна фігура цієї бурхливої доби, «одна з найбільших постатей всієї української культурної історії»(М.Грушевський).

Отже, в період культурно-національного відродження у розвитку української культури чітко виділяються два напрями, що зумовили різну її орієнтацію. Один із них, орієнтований на духовне вдосконалення людини, ґрунтувався на візантійсько-православній містичній традиції, збереженні ідеалів первісного християнства і споглядального життя. Інший, зумовлений переорієнтацією культури, переворотом у світогляді людини, спрямовував інтерес до науки й філософії, насамперед європейської, заохочував до активної творчої праці на благо людини.

 

 

Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби можна поділити на три групи: оборонні споруди, споруди-замки, церковне будівництво.

Найбільш активно у ХІV- XVIст. ведеться будівництво оборонних споруд. Перебудовуються старі і виникають нові фортеці, при спорудженні яких використовують найсучасніші досягнення європейської оборонної архітектури. Дерев’яні укріплення змінюються мурованими. Надбудовані були стіни та вежі замку Любарта (Луцьк), збільшений та доповнений системою земляних валів з бастіонами Хотинський замок, повністю побудований з каменю Кременецький замок. Могутністю, неприступністю вражав Невицький замок, розташований на горі над річкою Уж (Закарпаття), в комплекс укріплень якого входили корпуси, рови, вали, муровані стіни з вежами, амбразури яких витесані з кам’яних брил.

У XV cт. була завершена найпотужніша оборона споруда в Україні – фортеця у Білгороді-Дністровському, що нараховувала 20 веж. Довжина стін фортеці – 2 км при висоті до 7 метрів та товщині до 5 метрів.

Ще більшою по довжині оборонних систем була Кам'янець–Подільська фортеця – 4,5 км. Ця неприступна споруда височить над річкою Смотрич і досі вражає як функціональністю, так і своєю мистецькою довершеністю, зв'язком з рельєфом місцевості.

Виразний оборонний характер в цей час мають і культові споруди. Класичним прикладом можуть слугувати Святогірський монастир у Зимному на Волині, монастир–фортеця у Міжгір'ї, церква у Сутківцях та ін. До ранніх взірців оборонної церкви належить Богоявленська церква (XVст.) в Острозі. Збудовано її на території замку, і її північна стіна з бійницями включена в оборонні мури. Такий же оборонний характер мали костел Луцького замку та П'ятницька церква у Львові, монастир в Дермані.

У XVI ст. в архітектуру все більше проникають ренесансні форми, коли посилилося намагання об'єднати функції фортеці та палацу. Якщо раніше всі споруди, в тому числі і житлові, повністю підкорялись потребам оборони, то тепер чимало замкових комплексів набирають вигляду розкішних палаців, а зовнішні оборонні стіни вдосконалюються, видозмінююються стрільниці, з'являються елементи декору. Будівлі, передусім житлові, втрачають оборонне значення, віконні отвори набувають більших розмірів, їх прикрашають білокамінною різьбою, орнаментами.

Характерними прикладами таких замків–палаців можуть слугувати Олеський, Жовківський замки та