Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

Повний курс навчання становив 12 років, вік студентів не обмежувався, вони вивчали мови, поетику, риторику, математику, логіку, астрономію, музику, філософію, богослов’я. Ці ж предмети вивчалися тоді в університетах і академіях Європи, де, до речі, навчалося чимало українців – студентів і випускників академії, завдяки чому відбувався активний процес взаємозбагачення різних культур.

Разом з тим, Київська колегія, яку справедливо називають вищою школою, мала і свої особливості, що визначалися конкретними обставинами та матеріальними можливостями. Тут, наприклад, не було факультетів, а лише класи, яких згодом стало 8: від найменшого – початкового (фара чи аналогія) і до найстаршого – богослов’я; учням не присвоювали вчені ступені, курс наук не завжди був постійним. Оригінальними були також принципи зарахування спудеїв, утримання і винагороди викладачів.

Особлива увага приділялася засвоєнню латини, філософських дисциплін, гуманітарних і природничих наук. В академічних курсах часто заперечувалися церковні і схоластичні догми, проповідувалися ідеї про вічність матерії і об’єктивність світу, вивчалася логіка, діалектика, фізика, етика і естетика. Підтвердження своїх поглядів вчені шукали у природі і людському суспільстві, черпали приклади з історії, ботаніки, зоології, мінералогії, хімії, біології, астрономії, практикували різні експерименти. Щотижня відбувалися диспути, у яких найактивнішу участь брали студенти. У стінах академії можна було зустріти прихильників Аристотеля і Платона, Цицерона і Декарта. Тут зійшла зірка Григорія Сковороди (1722–1794 рр.) – найвидатнішого філософа в Україні, що понад усе цінував свободу та сповідував принцип „сродної“ (спорідненої) праці. За цим принципом кожна людина мала займатися тим, що найбільше відповідає її природним нахилам і здібностям („пізнай себе“, „поглянь у себе“). Метою життя філософ проголошував щастя, але не матеріальне, а те, яке дається свідомістю, самопізнанням, єдністю з Богом і природою („в собі самому шукай справжніх благ“). Філософські ідеї та думки озвучував у віршах та байках („Сад божественних пісень“, „Байки харківські“).

Філософськими працями вславилися І.Ґізель, М.Козачинський, Я.П.Козельський, Г.Кониський, Й.Кононович-Горбацький, Й.Кроковський, Ф.Прокопович та ін. З Київською академією безпосередньо або опосередковано пов’язані практично усі найвизначніші пам’ятки суспільно-політичної думки 2-ї половини ХVІІ–ХVІІІ ст. (Конституція П.Орлика, „Історія Русів“ та ін.).

В академії навчалися козацькі літописці С.Величко, Г.Грабянка, П.Симоновський, історики В.Рубан, М.Бантиш-Каменський, М.Берлінський та ін.

Різнобічно розвинуті викладачі академії займалися літературною і поетичною творчістю (Л.Баранович, М.Довгалевський, Г.Кониський, І.Максимович, Ф.Прокопович, К.Сакович, Г.Сковорода, Д.Туптало та ін.). Вони глибоко розробляли теорію українського поетичного мистецтва, також писали драми, діалоги, інтермедії і т. п. У 1704-1705 рр. Ф.Прокопович створив першу історичну драму – трагікомедію „Володимир“.

До передової інтелігенції належали випускники академії брати Василь та Іван Григоровичі-Барські. Василь був невтомним мандрівником і письменником, що залишив цінні записки про країни Європи, Палестину, Сирію, Єгипет, а Іван енергійно творив українське бароко в архітектурі, був талановитим учнем Растреллі.

В академії навчалося чимало представників мистецького життя, наприклад, художники І.Мигура, Г.Левицький, Л.Тарасевич, композитори Максим Березовський та Артем Ведель (ім’я Березовського золотими літерами сяє поруч з іменем Моцарта на стіні Болонської академії) та ін.

Окремо треба згадати про розвиток у Київській академії математики і природничих наук. Зіркою першої величини тут був Феофан Прокопович (1681–1736), про якого говорили, що по знаннях йому немає рівних. Читав курси арифметики й геометрії („народи, які засвоїли геометрію, - стверджував він, - набагато перевищують інші народи у всіх науках і мистецтвах“), виступив з промовою „Про заслуги й користь фізики“.

З 2-й половини ХVІІІ ст. в академії відкрито класи чистої математики, де вивчалася алгебра і геометрія. Натомість у класах „змішаної“ математики вивчалися основи цивільної і військової архітектури, механіки, гідростатики, гідравліки, оптики, тригонометрії, гідрографії, хронології, економіки тощо.

Як чудовий педагог і талановитий учений у галузі математики, астрономії, фізики, географії і архітектури прославився І.Я.Фальковський (1762–1823). Його навчальні курси і підручники користувалися великою популярністю. Він заснував перший фізичний кабінет, підготував численні наукові праці, у т. ч. „Скорочення змішаної математики“, „Нове коротке керівництво до арифметики“, „Теоретична астрономія“ та ін.

Значних успіхів, зокрема, завдяки добрим знанням латини, випускники академії здобули у галузі судочинства, медицини, анатомії, фізіології та ін. Так, видними правознавцями були В.Стефанович, Ф.Чуйкевич – автор роботи „Суд і розправа в правах малоросійських“ (1750), М.Ханенко та ін. Українські патріоти говорили, що вони мають найліпші закони, які тільки може мати найшляхетніший та найвільніший народ у світі.

Чимало лікарів–українців мали вчений ступінь доктора медицини, а Данило Самойлович (1744–1805), основоположник епідеміології, був членом 12 іноземних академій. Світове визнання здобули М.Максимович-Амбодик – основоположник акушерства, медичної ботаніки і фізіотерапії; П.А.Загорський – засновник першої анатомічної школи; М.М.Тереховський – мікробіолог; І.А.Полетика – перший серед українців доктор медицини; Ф.Тихорський – автор першого посібника по судовій медицині та багато інших.

У ХVІІІ ст. не менше, як 200 випускників академії займали високі посади у Росії, були єпископами, професорами, міністрами і дипломатами (П.Козельський – філософ; Г.А.Полетика – перекладач і письменник, автор словника шести мов; В.В.Козицький перекладач і статс-секретар імператорського двору; Г.Кониський – церковний і культурний діяч, про якого О.Пушкін сказав: