Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

До 2–ї половини ХVІІ та початку ХVІІІ ст. належать кам’яні церкви у Бережанах, Богодухові, Слов’янську та ін., Покровська і Воскресенська у Сумах, Миколаївська у Ніжині (1668–1669 рр.), Троїцька у Чернігові (1679 р.; там же було реставровано Успенський собор з ХІІ ст.), Покровська у Харкові 1686 р., Успенський собор у Новгород-Сіверському, собори у Ромнах та у Мгарському монастирі коло Лубен, чимало забудов у Києві: Іллінська церква 1692 р., Михайлівський і Софіївський собори, головна церква Лаври, братська церква академії 1695 р., перебудови Видубицького монастиря, зокрема, Георгіївський монастир 1696–1701 рр. та ін. У цих забудовах відчутні значні західноєвропейські впливи та розвинуті оригінальні форми народного мистецтва.

До розвиненої барокової доби належать прекрасні будови Київської лаври та Видубицького монастиря – церкви усіх Святих (1696–1698 рр.), Воскресіння, Петра й Павла (1696 р.), будови Чернігова, Батурина, Ізюма, Троїцька церква Густинського монастиря (1672–1674 рр.), Преображенська в Прилуках (1716 р.), собори у Ніжині та ін.

Кульмінаційним часом розвитку бароко на Україні була доба Мазепи, великого мецената і фундатора низки пишних храмів. Гетьман ініціював будівництво Братського та Микільського монастирів у Києві, церкви Всіх Святих у Лаврі, надбрамної церкви тощо. Протягом 1690–1705 рр. збудовано та закінчено після його смерті 12 церков, ще до 20 храмів реставровано: собор Св. Софії, Михайлівсько-Золотоверхий монастир, Свято-Успенський собор Лаври, Троїцька церква над Святою брамою Лаври, церкви в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір'ї, Мгарський монастир тощо.

Навіть вороги визнавали заслуги Мазепи в справі церковного будівництва: Петро І казав, що Мазепа „великий строитель святым церквам“, а старшина в Бендерах, після смерті Мазепи, не могла підрахувати всього, що Мазепа „розкинув і видав ... щедрою рукою в побожному намірі на будову церков і монастирів“.

Мазепине будівництво стояло на високому технічному і мистецькому рівні. Такими, наприклад, були Миколаївська соборна церква на Печерську, збудована у 1690–1696 рр. українським архітектором Старченком, та братська, Богоявленська церква на Подолі в Києві, що служила храмом для студентів академії і була збудована у 1690-х рр. на місці давнішньої дерев’яної церкви часів гетьмана Сагайдачного.

Церква Всіх Святих над Економічною брамою Печерської лаври збудована у формі т. зв. грецького рівнораменного хреста з 5 банями у 1696–1701 рр. як оригінальний зразок українських забудов, не знаний в архітектурі інших народів та інших стилів.

У 1687–1688 рр. коштом І.Мазепи закінчилося будівництво соборної церкви Мгарського монастиря коло Лубен, розпочате гетьманом І.Самойловичем у 1684–1687 рр. Головним будівничим церкви був Іван Баптист з Вільна, а його помічником Мартин Томашівський. Мурували церкву українці Рубан, Василь Савицький, Білецький, Уманський, Процик.

Так само І.Мазепа закінчував будову великої церкви Спаса Лубенського монастиря. У Чернігові збудова будинок Колегії і дзвіницю Борисо–Глібської церкви. Дехто приписує Мазепі також церкву Спаса Межигірського монастиря і Михайлівську церкву Видубицького монастиря у Києві.

У мазепиній добі з’являються великі муровані дзвіниці на території Гетьманщини (одна з перших – київського Свято-Софійського собору), численні фортифікаційні будови (стіни й башти Києво-Печерської лаври та у Густині на Полтавщині), гетьманський замок у Батурині, будинки в мазепиних маєтках Дехтярівці і Поросючках коло Бахмача, т.зв. дім Мазепи в Чернігові і дім Петра І у Києві на Подолі, козацької старшини (наприклад. будинки Полуботка, Лизогуба й Скоропадського у Чернігові та ін.), друкарні Києво-Печерської лаври та Київської академії, київська ратуша з 1697 р. та багато інших.

Була збудована також нова церква на Січі; гетьман дав запорожцям необхідні кошти та справив розмальований іконостас.

Згодом архітектурне мистецтво набуло подальшого розвитку. Справжніми перлинами українського бароко у Чернігові стали Катерининська церква у Чернігові (1715 р.), Преображенська у Сорочинцях (1728–1732 рр.), збудована гетьманом Данилом апостолом та ін. У Києві у другій чверті й середині XVIII ст. збудовано митрополичий дім та браму Заборовського 1746–1748 рр. Софіївської кафедри; з’явилися чудові будинки Київської лаври архітектора Степана Ковніра (1695–1786) – т. зв. Ковнірський корпус (1744–1745 рр.), дзвіниці на ближніх і дальніх печерах (остання за проектом І.Григоровича-Барського) та ін.

Іван Григоровича-Барський (1713–1785) спорудив у Києві на Подолі міський водопровід з павільйоном-фонтаном „Філіціан“ та церкви: надбрамну з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1760 р.), Покровську (1766 р.), Миколи Набережного (1772–1785 рр.) та ін.

У 1740–1770 рр. ряд визначних пам’яток було збудовано у Козельці: будинок полкової канцелярії, Миколаївська церква, собор Різдва Богородиці з дзвіницею; у Глухові Спасо-Преображенський собор, у Львові собор св. Юра та ін.

Характерно, що саме Гетьманщина і пов’язана з нею Слобожанщина витворили оригінальний варіант барокової архітектури, який справедливо називають українським, або козацьким. У кам’яних спорудах Правобережжя переважало „загальноєвропейське“ бароко, але й тут найвизначніші пам’ятки не