Комунікаційні технології

Міміка є  найважливішим  елементом кінетичного іміджу. Політик програє в іміджі, якщо виступає з «кам’яним», втомленим виразом обличчя.

Єдина  можливість прояву фізичної мобільності в ході виступу політика — рухи рук. Жести варто  використовувати акуратно й  продумано. Часто руки говорять набагато більше ніж особа.

Дослідники цього  виду  комунікації ділять жести на  звернені  до аудиторії й  спрямовані на  себе.  Останні сприймаються  людьми більш сприятливо. Жести, спрямовані на  тих, що зібралися, по своїй  природі мають сильне агресивне офарблення.  До  них  відноситься, наприклад, наведення на  аудиторію вказівного пальця.

Джерелом кінетичного іміджу є  іміджеформуючі повідомлення. Це пряма інформація, що посилає й сприймається найчастіше неусвідомлено.

Перший контакт зі співрозмовником встановлюється за допомогою погляду. Його  основні характеристики — швидкість і частота моргання: від  них  залежить  інтенсивність або  па-

 

сивність погляду. Занадто висока частота моргання, з одного боку, створює відчуття,  що  людина ховає очі, а  з  іншого — дозволяє власникові подібної особливості сховати нерішучість й  розгубленість. Рідке моргання, навпаки,  говорить про  неуважність, загальмованість об’єкта.

Серед  жестів виділяються жести-символи, уживання яких викликає стереотипне сприйняття. До таких відносяться: два пальці у вигляді букви V — знак перемоги; стислий кулак — символ боротьби й ін.

Уміле володіння мовою  тіла  й використання його для  ефективної комунікації  здатно істотно вплинути на сприйняття лідера аудиторією. Політики, що усвідомлюють значення цього аспекту іміджелогії,  постійно працюють над  собою.  Наприклад,  манери й  жестикуляція  Дж. Кеннеді захоплювали аудиторію поза  залежністю від  того,  що  він  говорив. Р. Кеннеді  вміло компенсував свій  невисокий зріст, маніпулюючи поставою.

Коли  людина «показує» себе через  мовлення, говорять про формування вербального іміджу. Загальний інтелект людини (обдарованість, талант) містить у  собі  вербальну й  конструктивну складову. Свій розум індивід може продемонструвати через  мовлення (вербальний інтелект) і які-небудь дії,  маніпуляції (конструктивний інтелект).

Вербальний і конструктивний інтелект (IQ) обчислюються окремо. У  більшості людей різниця  двох  показників становить  5-7  пунктів. Тому  на підставі мовлення найчастіше створюється враження  про  людину. Згадаємо:  «слово —  срібло, мовчання — золото».

Багато людей  мають проблеми при  побудові мовлення: складності з  підбором слів, їхня відповідність значенню, узгодження й  т.п.  Причиною проблем із  мовленням є  недолік мовного тренування в шкільний період. Усунути це дуже  важко. А після 40 років змінити свій  вербальний IQ практично неможливо. Тому  для  тих, у  кого  є  подібні складності, мовчання, безумовно, золото.

Як  висновок: мовчання дороге  не  тільки тому, що  маскує інтелект, але  й тому, що приховує помисли. Мовчазна людина складає враження мудрої (мовчить — виходить, думає), позитивної людини.

У той  же  час  ясно  й інше: без мовлення не може бути  повноцінного образу. Спробуємо сформулювати деякі положення,

 

що  сприяють побудові мовлення й  формуванню позитивного вербального іміджу.

1.  Бажано навчитися не  просто   говорити, а  розмовляти. Тим  самим установлюється зворотний зв’язок з аудиторією.

2.  Люди  люблять, коли їм  не  радять, а  радяться з  ними. Коли  говоримо — радимо, коли розмовляємо — радимося. Іншими словами, пропаганда радить, а PR  радиться.

3.  Розмовляючи з аудиторією, бажано підвищувати її.

4.  Необхідне використання  психологічних  прийомів риторики. Для  цього  застосовуються різні техніки:

• техніка заочної форми діалогу (я  робив, я виступав);

• техніка  активного використання  слів-звертань («побачте»,  «зрозумійте», «повірте», «послухайте», «погодьтеся») і ін.;

• «техніка  політика»  (говорити те, що  хоче  почути аудиторія);

• «техніка  особистого інтересу»  (пояснити,  чому   людині

вигідно зробити те,  що  ви йому  пропонуєте);

• «техніка  провокування  посмішки»  (коли людина посміхається, її сприйнятливість збільшується в кілька разів);

• «техніка  ім’ям батьківщини» (використовується симптом

позитивної установки);

• «техніка  подолання соціального табу»  (розмови на  сексуальні теми, епатаж,  спрощення складних для розуміння суджень, щоб  було  зрозуміло простій людині).

Прикладом використання психологічних прийомів риторики  служить мовна комунікація В. Жириновського. Ось репліка  з його  виступу на  мітингу: «Кожній самотній жінці — по чоловіку, кожному чоловікові —  по  дешевій пляшці  горілки». У цьому випадку спрацьовує правило генералізації установок.

Для  дієвості мовлення важливі й такі засоби, як звучання й тембр  голосу, які більшістю людей несправедливо вважаються необов’язковими або випадковими деталями. Тим  часом  телебачення й радіо  здатні передати вокальні характеристики мовлення: силу  й повноту звуку, тембр  голосу, його  мелодику.

Не  менше значення має  культура мовлення: манера говорити, грамотність, дикція,  вимова, наявність слів-паразитів і вигуків. Часто виникають життєві ситуації, коли мова  стає нашим ворогом. Наприклад,  коли використовуються слова-

 

паразити, вставні слова. Те ж  саме  стосується словосполучення  «так сказати».

Помітний вплив на  імідж  робить паравербальна інформація, що  включає в себе  тон,  гучність, інтонацію, паузи, значеннєві наголоси, виразність слів, виразність вимови. Украй важливий темп  мовлення мовця. Тому,  хто  говорить швидко, здається, що інші говорять повільно, і навпаки. Дуже швидка й дуже  шумна людина сприймається навколишніми не завжди добре.

При  спілкуванні бажано не  бути  монотонним, робити значеннєві наголоси, дотримувати пауз, інтонувати вимову. Інтонація — це  демонстрація залучення мовця в зміст сказаного, вона  важлива  для сприйняття  іншою людиною (групою