Комунікаційні технології

Лобізм (lobbyism, від  lobby  —  кулуари) —  організований вплив різних суспільних груп  на представників органів державної влади з метою  домогтися від них  прийняття вигідних для  себе  рішень (П.  П.  Шляхтун —  «Парламентаризм: словник-довідник»).

 

Існують два  протилежні підходи до  суті  лобізму: з  одного боку, він  розглядається як  механізм посередницької діяльності  між громадськістю і державою, з іншого — як механізм маніпулювання діями членів законодавчої і виконавчої влади з  метою  просування інтересів окремих  фінансово-промислових  груп  і корпорацій. І в тому  і в іншому випадку лобізм виступає невід’ємною частиною політичного життя держави. Лобізм —  це  особлива система і  практика реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних груп  громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на  законодавчі і виконавчі органи державної влади.

Сьогодні багато PR-спеціалістів представляють своїх  клієнтів,  виступаючи в ролі  лобістів перед  законодавчими органами.  По суті, як відзначають дослідники, лобіювання є однією із спеціалізацій, що бурхливо переходять в практику PR. Лобісти намагаються впливати на  закони і нормативи, в першу  чергу  шляхом інформування.

Лобізм з’явився давно. Вважається,  що  традиція лобізму, як  специфічного політичного явища,  сходить до  часу  президентства Улісса Гранта — прославленого генерала Громадянської війни в  Америці. Вечорами цей  президент зі  своєю

«командою» мав  звичай «розслаблятися» в  холі  одного  з  готелів  Вашингтона. Там  його  міністри, а також сенатори зустрічалися з різними людьми, вислуховували прохання і давали обіцянки виконати їх.

Лобізм в сучасних, цивілізованих формах — широко використовуваний легальний засіб  впливу знизу на апарат державної  влади. Основне   завдання  лобіювання —  добитися того, щоб в законодавчих і нормативних актах державної влади враховувалися специфічні інтереси різних груп  громадськості і організацій, що  не суперечать інтересам суспільства.

Правда і те,  що історія розвитку лобізму пістрявить фактами  недозволених методів тиску на законодавців і чиновників. Звідси — потреба правового регулювання даного  явища.

У США з 1946 р. функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності.  Згідно зі  статтею 308  цього закону, будь-яка особа,  яка за  плату або по інших міркувань здійснює лобістську діяльність,  зобов’язана реєструватися в конгресі і у письмовій формі під  присягою надати відомості про себе і про особу або організацію, чиї  інтереси вона  лобіює,

 

вказати термін виконання цих  зобов’язань, джерела фінансування, щоквартальні фінансові звіти.

У 1953 р. Верховний суд США уточнив дію цього  закону. До лобіювання віднесли також сплачені публікації в ЗМІ  з метою підтримки законодавчого акту або  протидії йому. Крім  того, Верховний суд  визначив, що  лобістською є діяльність, в ході якої зацікавлена особа зустрічається з членами конгресу.

Статус  лобістів постійно уточнюється. З 1989 р. високопоставленим чиновникам і конгресменам, що вийшли у відставку, заборонено займатися лобістською діяльністю протягом одного року. У документі, опублікованому Міністерством фінансів США  в 1994 р., мовиться, що  людина, найнята «стежити» за ходом  подій  на федеральному рівні і рівні штатів, наприклад, проглядати газети і журнали, ще не займається лобістською діяльністю. Але  як тільки вона  починає вирізувати і  підшивати   статті для дослідницької роботи   з  метою  вплинути на законодавство, тут  же  перетворюється на лобіста.

У 1995 р.  конгрес США  прийняв Закон про  розголошування  відомостей, що  стосуються лобіювання.  У  нім  були  уточнені  терміни і  поняття, що  вживаються в  практиці лобізму. Ось деякі з них:[3]

Лобіст  — той,  кого  найняв або  прийняв на  роботу  клієнт, хто  організував декілька (більш за  одне)  контактів від  імені цього  клієнта і  витратив протягом шести місяців  не  менше

20% свого  часу  на обслуговування клієнта.

Лобіююча фірма — суб’єкт підприємницької діяльності, що має  в своєму  розпорядженні щонайменше одного  співробітника, найнятого, щоб представляти кого-небудь, крім свого  працедавця. Цей  термін також застосовний до осіб,  що  самонаймаються, які представляють інших людей або організації.

Лобіюючий контакт — комунікація в усній  або  письмовій формі  від імені клієнта з відповідним представником виконавчої або законодавчої влади з приводу законів, правил, нормативів, дотацій, дозволів, позик,  програм або  призначення кого-небудь на ту або іншу посаду, що підлягає затвердженню.

Не  дивлячись на  таке глибоке опрацьовування законодавчої  бази, що  регламентує цей  вид  діяльності, до  цього  часу багато хто  розглядає лобіювання як спробу  маніпулювання законодавчими і виконавчими органами влади.

В українському політичному житті лобізм міцно утвердився  в ролі  напівкримінальної діяльності.

 

У   США   практика   лобіювання  розширюється,  кількість лобістів неухильно росте  (у  1975 р. —  3  тис. чоловік, в  2000  р.  — 35 тис.  чоловік), але  їх діяльність належним чином  зареєстрована і носить офіційний характер.

Американські лобісти відстежують і аналізують вплив, який  здатні  надати обговорювані законопроекти  у  разі   їх підтвердження на життєдіяльність організації, що представляється ними. При  цьому вони:

1.  Покращують стосунки з відповідальними працівниками державних установ і організацій.

2.  Стежать за  роботою  законодавчих і виконавчих органів влади в тих  сферах і по тих  питаннях, які впливають на життя  людей певного виборчого округу.

3.  Активізують участь виборців у  справах державного управління на всіх  рівнях.

4.  Впливають на  законодавство, що  зачіпає економічні інтереси виборців певної місцевості і розташованих там  підприємств.

5.  Завчасно інформують