Комунікаційні технології

Сфери   використання  психологічної війни  в  політиці:

1.  Діяльність окремих політиків; 2.  Виборчі кампанії; 3.  Політична реклама.

Головна мета психологічної війни: домогтися повороту від підтримки опонентів з боку  мас до ворожого ставлення до них і відкритої боротьби.

Прийоми психологічної війни:

І. Прийоми психологічного тиску:

–   багаторазові повторення однієї і тієї  ж  тези;

–   посилання на авторитети;

–   викривлення цитат, статистики;

–   тенденційний підбір ілюстративного матеріалу;

ІІ. Прийоми соціологічного тиску:

–   впровадження у певне  суспільство цінностей іншого;

ІІІ. Прийоми, пов’язані з порушенням законів логіки:

–   підміна тези;

–   «рух  по колу»

ІІІ. Маніпуляція подачею інформації:

–   дроблення інформації;

–   підвищення швидкості подачі інформації;

–   передача інформації без коментарів;

–   маніпулювання зображенням;

–   «спіраль замовчування» — замовчування думок опонентів;

–   «смердючий оселедець» —  «переключення» уваги громадськості на менш важливі політичні події.

ІV.  Використання чуток, пліток, анекдотів.

 

сутність та різновиди політичної пропаганди та агітації

Пропаганда (від лат. propaganda — поширення, розповсюдження) —  позитивне повідомлення про  неконкретний об’єкт для  максимально широкої аудиторії. Пропаганда — це діяльність, спрямована на  популяризацію і поширення ідей  у суспільній свідомості. Пропагувати — означає усно,  через  радіо, телебачення, друковані засоби  масової інформації чи  за  допомогою  інших засобів поширювати їхні  ідеї,  теоретичні знання, погляди, переконання тощо.

Метою пропаганди є забезпечення загальної орієнтації, позитивного або негативного ставлення до певного об’єкта.

Головна мета пропаганди — довести головні ідеї  та  теоретичні знання до широких верств населення і перетворити на особисті переконання.

Пропаганда — процес закріплення в свідомості певних цінностей.

Агітація  (від  лат. agitatio —  спонукання до дії)  — пропагандистська діяльність з метою  пробудження до політичної активності як окремих груп, так  і широких верств населення.

Агітація— це вплив на свідомість людей шляхом поширення  окремих ідей  та гасел  з метою  мобілізації їх  на  виконання поставлених завдань.

Основні підходи до розуміння агітації:

а) це поширення політичних ідей  і гасел  з метою  впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас,  спонукання їх до цілеспрямованої активності політичних дій;

б) це один  з поширених засобів політичної боротьби;

в) це усна, друкована і наочна політична діяльність, за  допомогою якої  ті  чи  інші політичні сили впливають на  свідомість і  настрої мас  з  метою  спонукати їх  до  активної дії у певному напрямі.

У політичній боротьбі агітація використовується як у  явній, так  і в прихованій формі.

Завдання пропаганди: поєднання теоретичного та  буденного рівнів свідомості.

Механізм введення у  буденну  свідомість об’єктів теоретичної свідомості:

–   надання ідеям образно-емоційних форм;

–   спрощення (примітивізація) ідей;

–   систематичне повторення одних і тих  самих положень;

–   використання перебільшення, неправди;

 

Фактори пропаганди:

1.  Чим більший розрив між досвідом людей та  ідеєю, тим більше викривлення і брехні у пропаганді;

2.  Пропаганда має  орієнтуватись на референтні групи («лідерів  думок»);

Види пропаганди: «біла» пропаганда (відоме джерело, правдиве  повідомлення); «сіра» пропаганда (джерело невідоме, істинність не встановлена); «чорна» пропаганда (фальсифікація джерела і повідомлення).

Головна відмінність між пропагандою та агітацією полягає в тому, що пропагандист, розкриваючи одне питання, повинен висловити багато ідей, так багато, що їх не одразу в змозі засвоїти пересічні громадяни. Агітатор, розкриваючи те саме  питання, візьме тільки одну його складову (частину), причому найбільш відому всім  громадянам, і спрямує всі свої зусилля на те, щоб, спираючись на цей  всім  відомий факт (приклад), показати людям напрям дій, що приведуть до покращання загального стану.

Міфотворчість як знаряддя політичного маніпулювання

Міф  політичний — ілюзорна ідея, що стверджує певні  цінності  та  норми, які  сприймаються перш за  все  на  віру, без раціонального, критичного осмислення. Міф — психологічно доступна усім  відповідь на проблеми загальної значущості.

Ознаки міфу:

1. Міф — антропологічний феномен, орієнтований на емоційно-образне відображення дійсності;

2.  Міф  — цілісне і самодостатнє утворення;

3. Внутрішня конструкція міфу  —  протидія  «добра» та

«зла»;

4.  В основі  міфу  лежить дещо  незвичайне, «чудесне»;

5.  Міф  спирається на  глибинні властивості характеру людини  (наприклад, страх);

Функції міфів:  1) Пояснення; 2) Інтеграція; 3) Розкриття суперечностей у суспільстві і політиці; 4) Організації влади та політичної поведінки; 5) Зняття політичного невдоволення;

Шляхи виникнення міфів:  з реальних ситуацій; з ідеології;

з масової свідомості;

Небезпеки  міфологізації: 1. Міфам не  притаманна межа між реальним та  нереальним. 2. Міфологізована свідомість втрачає здатність самостійного оцінювання дійсності. 3.  Домінування міфологізованої свідомості створює загрозу втрати раціональності реальною політикою.

 

Протидія міфологізації: 1. Розвиток  незалежних  ЗМІ;

2.  Посилення критичних настроїв в суспільстві.

Технології політичного маніпулювання

Політичне маніпулювання — приховане управління політичною свідомістю та  поведінкою людей   з