Комунікаційні технології

Предмет:

Соціологія

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

225

Мова:

Українська

Оцінка:

метою примусити їх діяти (або лишатися бездіяльними) всупереч особистим інтересам.

І. Прямі способи маніпулювання:

– передача неправдивої інформації;

– підтасування фактів;

– замовчування невигідної інформації;

ІІ. Непрямі способи маніпулювання:

– «Напівправда»;

– Лінгвістично-мовне маніпулювання (створення і «наклеювання» ярликів, евфемізмів — слів, що в «пом’якшено» позначають політичні явища);

– Інформаційне маніпулювання (дроблення інформації, підвищення швидкості подачі інформації, передача інформації без коментарів, маніпулювання зображенням, «спіраль замовчування» — замовчування думок опонентів,

«смердючий оселедець» — «переключення» уваги громадськості на менш важливі політичні події).

Сутність та функції політичного маніпулювання

Політичне маніпулювання — приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх діяти (або лишатися бездіяльними) всупереч особистим інтересам.

Причини існування політичного маніпулювання:

1. Складність розумового осягнення політики і велике значення її чуттєвого сприйняття;

2. Символізація суспільного життя і надання символам значення механізмів розв’язання проблем;

3. Відчуженість індивіда від влади, яка робить його залежним від політичних ілюзій, що збуджують політичні настрої та відчуття;

4. Задоволення за допомогою маніпуляції потреб мас у суспільній орієнтації, у відчутті інтегрованості у суспільство, ідентичності з іншими його членами;

5. Відмінність інтересів правлячих еліт та мас людей;

6. Необхідність для еліт узгоджувати свої дії з масами та мобілізовувати активність мас з метою досягнення певних цілей.

Головне завдання політичного маніпулювання: надання масам ілюзії участі в управлінні суспільством, контролю над політиками та елітами.

Роль засобів масової інформації у політичних кампаніях

Політична кампанія — система дій, розрахованих на досягнення певної політичної мети.

Типи політичних кампаній (згідно з метою їх проведення):

1. Виборча кампанія;

2. Дискредитаційна кампанія;

3. Партійна кампанія;

4. Кампанія протесту (підтримки).

ЗМІ — установи, створені для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітної інформації будь-кому.

Характерні риси ЗМІ:

1. Публічність;

2. Використання спеціальної апаратури;

3. Відокремлення у просторі і часі комунікатора від споживача інформації;

4. Однонаправленість подачі інформації;

5. Випадковий та нестабільний характер аудиторії;

Риси ЗМІ дозволяють їх активно використовувати під час проведення політичних кампаній з метою завоювання підтримки громадськості.

Використання ЗМІ у політичних кампаніях:

І. Радіо:

– переваги (максимальна оперативність, простота формування і розповсюдження інформаційних повідомлень);

– недоліки (утруднення сприйняття інформації лише «на слух», непостійна аудиторія радіослухачів);

– рекомендації (постійне повторення у радіоповідомленні ключових моментів);

ІІ. Телебачення:

– переваги ( наявність рухомого відеоряду, емоційна сила, створення «ефекту присутності»);

– недоліки (нижчий рівень оперативності, менша доступність для поширення інформації);

ІІІ. Друковані ЗМІ:

– переваги (аналітичність, стабільна аудиторія, можливість

«зайвий раз перечитати повідомлення»;

– недоліки (обмеженість аудиторії, низька емоційність);

Фактори успішності використання ЗМІ у політичній кампанії (Г. Г. Почепцов):

1. Вдала назва (створення символічного боку кампанії);

2. Візуальний ряд;

3. Видовишність, короткість;

4. Слоган;

5. Відповідність форми інтересам виборців;

6. Простота;

7. Ідентифікація з цільовою аудиторією;

8. Ідентифікація з комунікативними форматами відкритості.

Засоби управління новинами (Г. Г. Почепцов, на основі американського досвіду):

1. Планувати наперед;

2. Знаходитись у наступі;

3. Контролювати потік інформації;

4. Обмежувати доступ журналістів;

5. Говорити про проблеми, про які Ви бажаєте говорити;

6. Говорити «в один голос»;

7. Повторювати повідомлення багаторазово.

Необхідно приймати до уваги груповий характер обрання людьми тої чи іншої позиції (в рамках сім’ї, колективу, церкви) та наявність т. зв. «лідерів думок» — людей, котрі, одержуючи інформацію з різних джерел, доносять її до свого найближчого оточення. Ефективна політична кампанія через ЗМІ має завоювати підтримку насамперед цих верств.

5. регуляція масової політичної поведінки

Масові утворення людей:

І. Публіка (масове утворення, в основі якого лежать раціональні чинники, і поведінка якого є більш передбачуваною).

ІІ. Натовп (масове утворення, яке є активною соціальною одиницею, в основі якого — скупчення людей, їх фізичний контакт на обмеженому просторі).

Характеристики стану натовпу: 1. Стихійність; 2. Мінливість; 3. Нестабільність.

Особливості психології великої маси людей:

1. У юрбі відбувається стирання індивідуальних відмінностей між людьми, тому в них знімаються багато бар’єрів, що стримують їх у звичайному житті.

2. Підвищується роль прикладу навколишніх як фактора мотивації. Якщо всі навколо будуть робити щось одне, то людина буде робити те ж саме, навіть якщо одна вона цього робити не стала.

3. Підвищена схильність до емоційних хвилювань. У юрбі легко народжуються найрізноманітніші почуття: сміх, ажіотаж, страх, гнів, захват.

4. Здатність активізуватися і піти за лідером.

5. Можливість орієнтації на виконання найнеймовірнішої задачі.

6. Несприйнятливість до аргументів, заснованих на логіці і здоровому глузді.

Етапи розгортання масової поведінки (Г. Г. Почепцов, на прикладі заворушень при похованні патріарха Володимира, Київ — 1995 р.):

1. Структурні фактори (протистояння двох патріархатів в Україні, залучення до нього політичних діячів);

2. Структурна напруженість (порушення балансу між церквою і