Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
225
Мова:
Українська
топоніміка (географічні назви);
– символи місця дії;
– символи часу дії (символічні назви історичних епох).
7. Неполітичні символи, що набувають політичного змісту.
8. Люди, як політичні символи.
Література:
1. Гордеева О. И. Политический имидж в избирательной кампании / О. И. Гордеева // Технологии и организа-
ция выборных кампаний. Зарубежный и отечественный опыт. — М., 1993.
2. Гринберг Т. Э. Политическая реклама: портрет лидера / Т. Э. Гринберг. — М., 1995.
3. Джеймс Дж. Эффективный самомаркетинг. Искусство создания положительного образа / Дж. Джеймс. — М.,
1998.
4. Жмыриков А. Н. Как победить на выборах / А. Н. Жмыриков. — Обнинск, 1995.
5. Зяблюк Н. Г. Индустрия управляемой информации («Паблик рилейшнз» — система пропаганды большого бизнеса США) / Н. Г. Зяблюк. — М., 1971.
6. Ионов И. Н. Историческое бессознательное и политический миф / И. Н. Ионов // Современная политическая мифология. Содержание и механизмы функционирования. — М., 1996.
7. Крылов И. Технологии популярности, или паблик рилейшнз / И. Крылов. — Минск, 1999.
8. Крысько В. Г. Секреты психологической войны [Електронний ресурс] / В. Г. Крысько. — Минск, 1999. — Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/ krusk/14.php.
9. Лебедева Т. Ю. Искусство обольщения. Паблик рилейшнз по-французски / Т. Ю. Лебедева. — М., 1996.
10. Лебедева Т. Ю. Путь к власти. Франция: выборы президента / Т. Ю. Лебедева. — М., 2000.
11. Лисовский С. Ф. Политическая реклама / С. Ф. Лисовский. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000.
12. Почещов Г. Г. Символы в политической рекламе / Г. Г. Почепцов. — Киев, 1997.
13. Почещов Г. Г. Теория и практика коммуникации / Г. Г. Почепцов. — М., 1998.
Лекція 7
ВИБОрЧІ КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
1. Комунікативна основа сучасних виборчих кампаній
2. Стратегія і тактика виборчої кампанії
3. Фактори формування іміджу в рамках виборчої кампанії
4. Політичний перфоманс
5. Програма кандидата
1. Комунікативна основа сучасних виборчих кампаній
Здійснення політичних комунікацій, пов’язаних з організацією і проведенням виборів, стало невід’ємною частиною PR. Вибори в демократичному суспільстві служать найважливішим показником становлення населення до політичних інститутів, партій і рухів. А результати їх стають основою для зміни або продовження того або іншого політичного курсу.
Напередодні виборів будь-якого рівня в країні складається особлива ситуація, на формування якої впливає ряд чинників. Найбільш значущими з них є:
1. Законодавча і правова база, що регламентує проведення передвиборних заходів і самих виборів з урахуванням національно-державних особливостей (наприклад, по англійських законах заборонена платна політична реклама);
2. Політична, економічна і екологічна ситуація в країні і за кордоном;
3. Розстановка політичних сил (партій, рухів, фінансових груп);
4. Власне політична боротьба, її характер і особливості;
5. Політична культура суспільства;
6. Соціальні особливості електорату.
Передвиборна ситуація багато в чому нагадує звичайну ділову операцію, в якій кандидати на виборні посади виступають в ролі товару на продаж.
Передвиборна робота має схожість з процесом маркетингу, і тому на Заході відносно неї давно застосовується назва
«Політичний маркетинг». У світовій практиці прикладного маркетингу накопичений великий досвід його застосування у всіх сферах, де присутня конкурентна боротьба. Відповідно і ми маємо право говорити про політичний маркетинг в політичній сфері.
А. Ковлер у роботі «Основи політичного маркетингу» дав визначення цьому явищу:
Політичний маркетинг — це «сукупність теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації і органи влади з двоякою метою: визначити свої завдання і свої програми і вплинути на поведінку громадян.
Виборчі технології є частиною політичних технологій; виборчий маркетинг — частиною політичного маркетингу.
Виборчий маркетинг має більш обмежену мету: допомогти політичним партіям і кандидатам оптимально розробити і провести виборну кампанію. Він же є системою дій, що дозволяє ефективно впливати на поведінкові реакції електорату, виходячи з результатів аналізу специфіки останнього, його структури, настроїв і готовності підтримати ті або інші програми.
Політичні маркетологи до початку виборів з’ясовують:
– На яку кількість прихильників може розраховувати кандидат або політична партія?
– Який ідеальний портрет кандидата на виборну посаду?
– Які характеристики абсолютно неприйнятні для кандидата на виборну посаду з погляду виборця?
– Які демографічні характеристики потенційних прихильників кандидата або програми партії?
– Яка демографічна ситуація у виборчому окрузі?
– Який рівень популярності кандидата?
З. Лісовський, досліджуючи феномен політичного маркетингу, приходить до поняття «Маркетингові комунікації»:
«Комплекс комунікацій політичного маркетингу можна представити як сукупність наступних елементів:
– політична реклама, що використовує всі можливі канали розповсюдження інформації (телебачення, радіо, преса, поштова розсилка, вулична комунікація) і рекламні звернення,
що існують в рамках цих каналів (ролики, фільми, рекламні публікації, буклети, листівки, засоби зовнішньої реклами);
– організація громадської думки — через спеціальні публікації в пресі, організація теледебати, телевізійні виступи інтерв’ю;
– «особистий