Комунікаційні технології

3.  Політичний план: спрямованість, політичні цілі, стратегія, тактика, бюджет — тобто  все  те,  що  визначає структуру організації виборчої кампанії.

 

Політичний маркетинг відноситься до категорії тактичних комунікацій. Він діє на політичному полі, заздалегідь «обробленому» стратегічними комунікаціями.  — Паблік рилейшенз і пропагандою. Політичний маркетинг наповнює конкретним змістом заданий ними набір   ситуацій, акумулює стратегічні ідеї  рекламної кампанії, регулює поведінку виборців.

 

Розробка і реалізація стратегії і тактики проведення виборчої  кампанії складається з наступних етапів:

1.  Ситуативний аналіз, який містить: аналіз передвиборної ситуації (зокрема потреб  електорату) з метою  визначення положення партії (руху) на  політичній арені; прогноз (що  чекає партію при  існуючому стані); оцінку впливу зовнішнього середовища, виявлення наявних проблем.

2.  Маркетинговий синтез. Він припускає: висунення цілей; оцінку цілей; визначення пріоритетності завдань, направлених  на досягнення поставлених цілей.

3.  Стратегічне планування.  Включає: висунення можливих  варіантів стратегії; вибір  робочої  стратегії; вирішення про практичну розробку стратегії.

4.  Тактичне планування —  визначення тактики (які дії слід  зробити і чому); розробка оперативного плану і його  реалізація.

5.  Маркетинговий контроль. Сюди входять: збір інформації про  результати діяльності і її оцінка.

 

З кожним роком, з кожними виборами політична реклама стає все витонченішою і ефективнішою. Це — загальна тенденція. Практично у всіх  країнах її багатим арсеналом користуються політики,  що  діють, мають переважний  доступ до  ЗМІ  і  активізуючи перед  виборами свою  діяльність.  Саме США  — і перш за  все  телебачення — примушують політиків більше уваги приділяти своїй  зовнішності, умінню спілкуватися з  аудиторією в прямому ефірі, брати  участь в теледеба-

 

тах, відповідати на  неприємні питання журналістів, учасників  «круглих столів», суперників-претендентів.

 

«Закон про  рекламу» дає  наступне визначення  терміну

«політична реклама»: «Політична реклама — реклама політичних партій (об’єднань), органів державної влади, державних  і суспільних організацій, що  беруть  участь в політичній діяльності окремих громадян, їх дій,  ідей, програм і відношення до яких-небудь організацій, подій, громадян, ідей».

У  визначенні позначені лише суб’єкти реклами.  Якщо ж узяти широкий соціологічний аспект, то  можна дати  і  інше трактування.  Політична реклама —  це  система методів психологічної дії на аудиторію з метою  управління її політичним мисленням і  поведінкою, націлена на  зміну або  закріплення тих  або інших політичних переконань.

Тут  доречно пригадати  вислів одного  із  західних менеджерів, який на  зорі  радянської  «перебудови» сформулював думку про те,  що комуністи програли не демократам, а «кокаколі» (хоча  ми знаємо, що в спис  американській «пепси-коле» був  створений радянський напій «Байкал» —  багато в  чому з  ідеологічних міркувань). У цьому твердженні, на  наш  погляд, визначена квінтесенція зв’язку між рекламою і PR, PR і політикою. Політична реклама все  частіше використовується  для  створення іміджу у виборчих кампаніях. Кількість замовників на  неї  зростає у  міру  збільшення кількості партій, рухів, осіб,  що  балотуються на виборні посади різних рівнів.

 

Політична реклама — ефективний засіб  впровадження політичних і  ідеологічних цінностей, що  витікають з  очікувань  громадськості. Досить пригадати передвиборні гасла колишніх американських президентів:

–   Франклін Рузвельт: «Чотири свободи  і новий курс».

–   Гарі  Трумен: «Справедливий курс».

–   Джон Кеннеді: «Нові рубежі».

–   Ліндон Джонсон: «Велике суспільство».

–   Річард Ніксон: «Вперед разом. Закон і порядок».

–   Джіммі Картер: «Нові горизонти».

–   Рональд Рейган: «Новий конструктивний курс  і новий початок» і «Ера  національного оновлення».

–   Біл  Клінтон: «Новий старт для Америки» і  «Голосуй або програєш».

 

3.  Фактори  формування іміджу  в рамках   виборчої  кампанії

Імідж кандидата (лідера) — один  з  головних інструментів політичної реклами. Його  специфіка полягає в тому, що реакція  одержувача іміджевої інформації контрольована, оскільки повідомлення створюються з урахуванням очікувань населення. Імідж включає і  реальні риси  особи,  і  проекцію властивостей, що  відображають інтереси і очікування виборців. Він як би виступає свого  роду  посередником між лідером і масою. Виборець сприймає цей  образ, постійно відтворний як самим кандидатом, так  і ЗМІ.

Організатори виборчої кампанії Р. Ніксона в  1968 р, так

визначали значення іміджу кандидата: «Вибір визначається іміджем, а не людиною, оскільки 99% виборців не мають контактів з ним. Важливе не те, що він є, а те, що проектується... Не людину ми  повинні міняти, а отримане враження».

У виборчій кампанії імідж виконує три  основні комунікативні функції:

1. Полегшує аудиторії сприйняття інформації про політику, допомагає їй  скласти уявлення про  політичні задуми, задаючи всі  основні, з погляду виборця, параметри і характеристики лідера.

2. Забезпечує режим найбільшого сприяння сприйняттю особи  політика аудиторією.

3.  Готує  грунт для  формування установки на  обрання саме даного  кандидата.

Крім  комунікативної функції, імідж володіє номінантною, естетичною і адресною функціями.

1.  Номінантна —  позиціонує кандидата  в  середовищі інших.

2.  Естетична — покращує враження,  вироблюване політиком, підкреслює його  стиль і привабливість.

3.  Адресна —  забезпечує зв’язок між  іміджем політика і його  цільовою аудиторією, підкреслює, що кандидат відповідає  очікуванням виборців.

Імідж політика реалізується в  тому  або  іншому форматі, найбільш адекватному сприйняттю аудиторією і відповідномим  каналом комунікації.  Скажімо, відносний успіх В.  Жириновського на президентських