Комунікаційні технології

1.  Формування і розвиток політичної культури у суспільстві;

2.  Виховання у  громадян схильності до  критичного мислення;  3.  Підвищення рівня освіченості з  ключових політичних питань, політичної активності членів суспільства; 4.  Соціально-економічна стабілізація у суспільстві (соціально-економічна нестабільність несе психологічну нестійкість членам суспільства, а  це  створює сприятливий ґрунт для  маніпуляцій);

5.  Розвиток у суспільстві конкуруючих мереж розповсюдження  інформації.

 

3. Довіра  до джерела як проблема політичної комунікації

Термін «довіра» характеризує  враження,  котре виникає у людей  по відношенню до джерела повідомлення (людина, канал, інституція). Базові фактори довіри  (за К. Д. Мортенсеном):І. Авторитетність.ІІ. Надійність. ІІІ.  Динамізм

Прийоми завоювання довіри:  1. Передача правдивої інформації, яку можна легко перевірити; 2. Розгляд проблем та  питань, які хвилюють аудиторію; 3.  Прийом «експертних оцінок»; 4.  Прийом «свого  хлопця»; 5. Прийом «загальний вагон»; 6. Перенесення авторитету осіб  та  організацій, що вже   закріплений у  масовій свідомості,  на  потрібні оцінки;

7.  Використання іронії та сарказму.

Основні  різновиди політичних іміджів

Імідж  («образ») — образ  особистості, суспільно-політичного інституту, який існує  у масовій свідомості. Імідж — результат  ірраціональності  масової суспільно-політичної свідомості. Основні підходи до  формування іміджів:   І.  Функціональний (на  основі  різних типів функціонування об’єктів і  суб’єктів політики): Типи  іміджів в межах даного  підходу: 1) дзеркальний  — відповідає власному уявленню політика або організації про  себе; 2) поточний —  складається на  основі   сприйняття суб’єкта політики зовнішнім середовищем (виборцями, колегами,  пресою); 3) бажаний —  ідеал, до  якого прагне наблизитись суб’єкт політики; 4) негативний — варіант свідомо створюваного опонентами «антиіміджу»;  5) множинний  —

 

створюється під час об’єднання іміджів вже  відомих політиків або  політичних партій у  політичний блок; ІІ. Контекстний (на пристосування до різних контекстів реалізації). ІІІ. Порівняльний (на  основі  зіставлення близьких іміджів). Типологія іміджів:   1. «Свій   хлопець». 2 «Аристократ». 1. «Знавець».

2. «Добрий сім’янин» («Порядна людина»).3. «Справжній політик».4. «Ділова людина». 5. «Інтелектуал». 6. «Жінкаполітик». 7.  «Місцевий» імідж.

Види  та засоби  політичної реклами

Реклама — позитивне повідомлення про конкретний об’єкт для конкретної аудиторії (Г. Г. Почепцов). Метою  реклами є забезпечення продажу. Політична реклама — інструмент ринкової політичної конкуренції. Основна функція політичної  реклами: реклама формує політичні пріоритети у ситуації вибору.

Завдання політичної реклами: 1.  Подати у доступній формі  суть  політичної платформи певних сил  і  настроїти аудиторію  на їх підтримку; 2.   Сформувати та закріпити в масовій свідомості уяву про  характеристики політичних сил;  3.  Створити бажану психологічну установку, яка визначає напрямок відчуттів, симпатій, дій  людини.

Різновиди політичної реклами:  1. Авторитетні свідчення;

2.  Інституціональна реклама.

Типологія політичної реклами за  завданнями: 1.  Інформаційна (покликана дати  уявлення про  певне  явище); 2.  Заохочувальна (спрямувати увагу, підштовхнути до певних дій).

Основні  методи та засоби  створення політичного іміджу

Імідж  («образ») — образ  особистості, суспільно-політичного інституту, який існує  у масовій свідомості.

Політична  іміджелогія — наука, що вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних організацій, інститутів, окремих політиків, розробляє сукупність  прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.

Етапи створення політичних  іміджів:

1.  З’ясування образу, який існує  у масовій свідомості;

2.  З’ясування ідеального образу;

3.   Доведення існуючого образу до ідеалу.

Методи з’ясування  образу масової свідомості:

1.  Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера;

 

2.  Використання фокус-груп з метою  вивчення громадської думки;

3.  Використання методу «мозкового штурму».

Етапи побудови політичного іміджу  ( Г. Г. Почепцов ):

1.  Індивідуалізація (виокремлення серед  інших);

2.  Акцентуація  (підкреслення виокремлених характеристик);

3. Просунення (використання бажаних  характеристик у найоптимальніших контекстах).

Складові технології побудови політичного іміджу:

1.  Виділення рис,  що  вирізняють політика серед  інших;

2.  Підкреслення  особистих рис  політика, які вводять його до складу категорії «свій»;

3.  Вписування образу політика в уявлення про  ідеального політичного діяча;

4.  Вписування образу політика  в  образ  реальних історичних  діячів;

5.  Включення в поведінку політика акторських елементів;

6.  Створення вербального компоненту іміджу;

7.  Символізація зовнішнього вигляду політика;

8.  Впровадження образу у масову свідомість через  ЗМІ;

9.  Боротьба з «автономними джерелами» впливу на імідж;

Функції іміджу  (Г. Г. Почепцов):

1.  Ідентифікації (імідж — посередник між політиком і громадянами);

2.  Ідеалізації (функція видачі бажане за  дійсне);

3.  Протиставлення (будь-який імідж виникає в межах системного протиставлення іншим іміджам);

Типологія політичних  іміджів:

1.  «Свій  хлопець».

2.  «Аристократ».

3.  «Знавець».

4.  «Добрий сім’янин» («Порядна людина»).

5.  «Справжній політик».

6.  «Ділова людина».

7.  «Інтелектуал».

8.  «Жінка-політик».

9.  «Місцевий» імідж.

Методи з’ясування  образу масової свідомості:

1.  Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера;

 

2.  Використання фокус-груп з метою  вивчення громадської думки;

3.  Використання методу «мозкового штурму».

 

4. Психологічна війна в політиці та основні прийоми  її ведення