Комунікаційні технології

Лобіювання не припускає:

–   проведення загальних PR-кампаній, спрямованих на зміну громадської думки відносно тих  або інших проблем;

–   виступів перед  законодавчими органами і відповідних публікацій в пресі, що  стимулюють проходження або,  навпаки, неприйняття того  або іншого закону;

–   контактів з членами виконавчої влади, які потім вирішують питання з тим  або іншим членом законодавчих органів. Лобісти добиваються успіху або ж терплять поразку залеж-

но від  того,  наскільки вони  володіють необхідними для  своєї роботи  якостями і навичками. До основних з них  відносять:

–   володіння загальними методами науки і мистецтва PR;

–   здатність  налагоджувати  особисті відносини з  об’єктами впливу і подавати переконливу інформацію, з одного  боку, законодавчим і державним чиновникам, з іншого — рядовим  виборцям і зацікавленим громадянам;

–  володіння всесторонніми знаннями з питань державної структури управління,  законотворчого процесу, соціальної політики, формування громадської думки.

 

Специфіка дій  того  або  іншого лобіста залежить  від  напряму законодавства, на яке він збирається вплинути, і від характеру діяльності організації, що представляється ним. Але у будь-якому випадку лобістові доводиться виконувати наступні види  робіт:

1.  Збирати факти.

Державне управління — це  безліч конкретних відомостей, статистичних даних, економічних показників, думок, рішень, які необхідно знати і розуміти. Важливо виявити потенційних прихильників і супротивників позиції організації, чиї  інтереси відстоює лобіст.

Існують два  основні джерела такої інформації:

–   відкриті слухання, які плануються і  проводяться спільно законодавчими і  виконавчими органами державної влади для  розгляду законопроектів або ухвал;

–   обмін  думками з  офіційними представниками виконавчих органів влади, відповідальними працівниками профспілок, інших об’єднань, які володіють фактичним матеріалом. Сем Блек  відзначав: «Корисно заздалегідь з’ясувати,  хто

з парламентаріїв виступить з  питаннями і  заздалегідь підготовленими повідомленнями по проблематиці, що цікавить. Зробити це можна лише при  особистій зустрічі з членами парламенту, переконавши їх в необхідності відстоювання того або іншого законопроекту або рішення» [6].  І далі: «Важливу роль  грає  вибір  часу  спілкування з ним  (парламентарієм). Та інформація, яка в певний момент може представляти цінність лише для одного-двох фахівців,  через   певні причини може бути  об’єктом підвищеного попиту в інший час.  Тому  при  виході  на  членів парламенту  особливо важливо  поставити потрібне  питання в потрібний момент часу» [7].

2.  Інтерпретувати управлінські акції.

Ключова функція лобіста полягає в тому, щоб  пояснювати керівництву організації значення управлінських акцій і потенційні наслідки законодавчих актів, які повинні бути  прийняті. Лобісти часто  прогнозують, що  може відбутися у сфері законодавства, і  пропонують заходи по  запобіганню вірогідним  небажаним наслідкам.

З  метою  зміни закону на  користь кого-небудь при  спілкуванні з урядовцем треба  переконати його  в існуванні переваг, які при  цьому виникнуть. Англійський лобіст  Тім Белл настільки успішно працював з Маргарет Тетчер, що  вона  нази-

 

вала  його  своєю  «нішею зв’язку з британським народом». За словами колишнього прем’єр-міністра, він володів чутливішими антенами, ніж більшість політиків, і швидше за  інших уловлював зміни в настрої громадськості [8].

3.  Інтерпретувати дії організації.

В ході  практично щоденних контактів з членами парламенту і їх помічниками лобіст  доводить до їх відома думки організації і конкретних груп  громадськості щодо  законодавства. Лобіст   повинен добре  розбиратися в  справах клієнта і  знати всі  нюанси ставлення організації до акцій державного управління.

Сем  Блек  небезпідставно стверджував: «Особисті контакти — кращий спосіб  встановлення довірчих відносин, тому багато організацій запрошують членів парламенту від  різних партій на неофіційні сніданки або обіди, в ході  яких можна обговорити різні питання на  неформальній основі» [9]. Його практичні рекомендації широко відомі в європейських учбових  закладах, що вивчають основи  Паблік рилейшенз, де обов’язково є і учбові  дисципліни по лобізму.

4.  Захищати позиції організації.

Крім надання окремих фактів лобіст  захищає інтереси клієнта, тобто  переконує законодавця в необхідності підтримки  певного законопроекту або протидії йому.

У даному контексті лобізм мав  місце  і в СРСР. В умовах планово-розподільної системи існував лобізм міністерств і відомств,  який полягав в  підкилимовій  боротьбі за  ресурси, пріоритетне фінансування і постачання.

У  сучасній Росії лобісти виступають виразниками  інтересів  значних груп  людей. Наприклад, за  нафтовим і  газовим лобі  стоять більшість жителів Півночі Росії, за  машинобудівним  —  працівники  найбільших  підприємств, за  будівельним  —  творці житлових районів, транспортних магістралей, за  рибним — жителі Далекого Сходу  і Примор’я і так  далі.

Лобісти завчасно інформують законодавця про  позицію організації щодо  передбачуваного законодавства. Адже не дуже багато депутатів парламенту  мають час  для того, щоб  не  те що  вивчити, але  хоч  би  просто   прочитати кожен законопроект, з приводу якого їм доведеться голосувати. Тому  депутати значною мірою  залежать від  інформації лобістів, що особливо розкриває вірогідні наслідки затвердження обговорюваного законопроекту для  виборців.

 

І знову  Сем Блек: «Оскільки робочий графік парламентаріїв завжди дуже переобтяжений, доцільніше звертатися до  них не  від  імені однієї фірми, а  від  імені декількох компаній... Іноді   для  користі справи необхідно «провентилювати» своє питання заздалегідь».

5.  Служити трампліном для  паблісіті.

Більшість новин країни  народжуються в  столиці. Вони  є базовими для  сотень  журналістів і