Комунікаційні технології

Як приклад можна пригадати кампанію по  зміні закону про  податки на  банки в  США  в  1982   р.  Американська Асоціація банків звернулася до PR-фірми з проханням допомогти змінити невигідний закон. PR-фірма проаналізувала ситуацію і прийшла до висновку, що  громадськість не знала про  намір законодавців за допомогою прийнятого закону вилучити у громадян певні суми  грошей. Також з’ясувалося, що  більшість ЗМІ вважали даний законопроект «нецікавою» інформаційною подією. На основі отриманих відомостей почалася робота зі зміни ситуації. Керівники банків роз’яснювали свою позицію через пресу. PR-фірма організувала масові звернення громадян в Конгрес, у тому числі і письмові. Ретельне планування і аналіз результатів  зробили свою  справу —  закон був  відмінений.

6.  Сприяти збуту продукції.

Держава є одним  з найбільших замовників продукції і послуг.   Лобіст   нерідко служить  сполучною ланкою, за  допомогою якої здійснюються торгові операції. Підтримуючи дружні взаємини з державними чиновниками, він стає  каналом, що сполучає державні установи і компанію (організацію).

Існують різні методи лобіювання. У США, наприклад, лобіювання включає у тому  числі і чинення прямого тиску на членів конгресу шляхом штучно стимульованої кампанії по написанню листів. Найбільш дотепні лобісти використовують так  зване «масове лобіювання», проблемну рекламу (присвячену вирішенню певних суспільних проблем), роз’яснювальнопропагандистську рекламу (на  підтримку або,  навпаки, для обструкції конкретних дій  або  заходів з боку  якої-небудь комерційної, суспільної або державної установи).

Лобіст  вибудовує свою роботу  залежно від  того,  на користь якої організації він  діє.  Вибір  того  або  іншого методу лобіювання залежить від  області законодавства, кола депутатів,

 

з якими лобістові доведеться спілкуватися, від характеру  особистих контактів з останніми. У будь-якому випадку лобістові потрібно визначити  пріоритети і  загальну  стратегію діяльності, яка залежить від:

–   обговорюваних питань;

–   особливостей законодавців;

–   уміння лобіста з ними розмовляти;

–   особливостей законодавчого процесу;

–   бюджетного процесу.

Узагальнюючи розгляд піднятих вище питань, відзначимо наступне:

Лобізм як  особлива система практичної реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних груп  громадськості шляхом  цілеспрямованого впливу на  законодавчі і  виконавчі органи державної влади став невід’ємною складовою частиною  політичного процесу демократичного суспільства. Він виступає легальною і юридично регламентованою формою прояву взаємин між окремими групами, особами,  партіями, є  важливим  компонентом демократичних механізмів обліку і  узгодження  інтересів останніх.  Лобізм —  засіб  зворотного зв’язку між законодавчими органами і суспільством або його окремими сегментами.

Лобіювання здійснюють окремі люди  або організації, як правило, зареєстровані відповідним чином.

Лобіст  —  це  професіонал, який  представляє інтерес певної групи, громадської організації в процесі законодавчої діяльності з метою  ухвалення нормативних актів. Безумовно, в процесі ухвалення законів і втілення їх  в життя депутати, а  потім урядовці можуть звертатися і, як  правило, звертаються за  консультаціями до  професійних фахівців  і  експертів. Але, на  відміну від  професійних аналітиків,  точка зору самих громадян, що  представляється лобістами, виявляється важливішою як з  погляду розуміння проблем життя,  так  і з позиції легітимності ухвалюваних рішень.

Лобізм виконує функцію захисту і узгодження різноманітних  суспільних інтересів. Оскільки в ході законотворчої діяльності доводиться враховувати думки і пристрасті різних людей і суспільних об’єднань, які можуть бути  діаметрально протилежними,  необхідне вироблення способів і  механізмів зіставлення точок зору  і визначення пріоритетів. Навіть якщо лобіювання здійснюється на  користь незначної групи людей,

 

наслідки його  можуть торкнутися інтересів величезної кількості громадян країни.

Лобізм певною мірою  зміцнює конституційну систему демократичного правління. Він  допускає до  участі в ухваленні і реалізації політичних рішень ті групи громадськості, які так чи  інакше позбавлені цієї  можливості.

Підсумовуючи зазначимо, що  існують законні і незаконні методи лобіювання:

І. Законні: направлення листів і особистих звернень до законодавців або  представників виконавчої влади; підготовка для  парламентарів проектів законів; надання консультативної допомоги; контроль за дотриманням законів і рішень; організація кампаній у ЗМІ;  проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій; підтримка кандидатів у депутати на виборах; сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади; налагодження  особистих контактів  із  членами законодавчих  чи виконавчих органів; персональні контакти з представниками влади; участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств; робота  в експертних групах по підготовці проектів  документів парламенту  і  уряду; з’їзди та  нарди підприємців за  участю представників влади; участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті; вплив на  громадську думку через   ЗМІ; доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур; зустрічі з вищим керівництвом держави;

ІІ.  Незаконні: прямий підкуп (корупція); непрямий підкуп   (подарунки);  контроль  за  особистим життям  законодавців і  чиновників;  збирання компрометуючого матеріалу; шантаж; погрози; інформаційний вплив на громадську думку через  ЗМІ;  узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових  рішень (консультативні групи, ради  і палати при  уряді); вплив на  вибори до  владних органів шляхом фінансування та  організації  виборчої кампанії; різноманітні  форми взаємодії  з  державними чиновниками та  депутатами;   контроль за  виконанням законів з  боку зацікавлених  груп;   страйки; тероризм.

 

2. Обмеження та протидія політичним маніпуляціям

Політичне маніпулювання — приховане управління політичною свідомістю та  поведінкою людей з  метою  змусити їх

 

діяти (або  лишатися