+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
33
Мова:
Українська
бажаючи врегулювати відносини з татарами. Консул Джуліано де Кастро споряджував посольства до Мамая, Аги-Мухаммеда, неназваного імператора татар (так зазвичай називали правителя Солхату) та до Акбуги. Мамай та Ага-Мухам- мед вимагали повернення під контроль татар сіл між Каффою й Судаком. Вимоги татар були задоволені і управління над селами передано наміснику Солхата. У російських літописах вказано, що після поразки у Куликовській битві Мамай втік до генуезців у Каффу, де його й вбили. Проте у тюркських джерелах згадано про загибель Мамая від рук прибічника Токтамиша. За гіпотезою Р. Почекаєва, Мамай дійсно міг втекти до Криму та шукати допомоги у генуезців, але не був вбитий ними.
Адміністрація Токтамиша у Криму проводила відмінну від Мамая політику. Метою татар було оживити торгівлю з італійцями. У 1380 р. намісник Солхата Яркасс (Черкес), представник Конак-бега, підписав з генуезцями новий договір, за яким повертались завоювання 1365 р. В угоді від 23 лютого 1381 р. Джанноне де Боско та Ільяс, син Кутлубуги, підтверджував контроль Генуї над Готією та Судаком. Генуезцям поверталися землі приморської частини Готії та поселення Солдайського консульства. Консульства Гурзуфа, Ялти, Партеніту та Алушти спочатку були зорганізовані у вікаріат Готії. У 1387 р. він був реорганізований у капітанство Готії, яке простягалося від Алушти до Чембало. На думку А. Бертьє-Делагарда, кордони генуезької Готії простягались від Туака до Фороса. Воюючи з генуезцями, феодорит- ський князь Олексій у 1423 та 1433 рр. двічі захоплював Чембало, але був двічі вибитий звідти генуезцями. У Каффі був затверджений новий митник та чиновник для контролю над місцевими татарами. У 1382-1383 рр. між татарами та генуезцями були підписані додаткові угоди. У Каффі з’явився татарський тудун (намісник), котрий контролював татарське населення міста. Проте навіть ці кроки не призвели до примирення між татарами та генуезцями. У 1383-1385 рр. генуезці побудували другу лінію фортифікацій Каффи. У 1385-1386 рр. між татарами та генуезцями спалахнув конфлікт, відомий під назвою «Солхатська війна». Генуезці цілеспрямовано займали південне узбережжя Криму. У 1358 р. вони не допустили закріплення у гавані Калієри венеціанців. У 1365 р. вони зайняли територію навколо гавані, а в останній чверті XIV ст. спорудили там фортецю29.
За даними генуезьких документів, у 1380-1381 рр. общини Готії були передані Ільясом, сином Кутлуг-Буги, з володінь імперії татар (Золотої Орди) під протекторат генуезців. Населення Готії брало участь у «Солхатській війні» на боці татар, і генуезцям навіть довелося направити галеру з метрополії, щоб придушити повстання. Початок будівельної діяльності в Мангупі під проводом Чичикія варто датувати 1386-1387 рр., оскільки у тексті є вказівка, що ці події відбувались за правління Токтамиша30. У іншому ман- гупському написі згаданий тумарх (сотник) Хутайні. Напис датований 1361- 1362 рр. У написі також згадана місцевість Пойка. В. Миц вважає, що Пойка – це духовний та культурний центр Феодоро.
На думку С. Бочарова, Провато у 1382 р. контролювалося татарами, оскільки венеційцям була дозволена зупинка у цій гавані. Дослідник вважає, що регіон між Каффою та Судаком у 1382-1386 рр. знову контролювався татарами. «Солхатську війну» з генуезцями почав Тука-Тимурид Бек-Булат. Він вимагав від генуезців визнати його як імператора татар (законного представника Токтамиша у Солхаті). Генуезці відмовились, і в червні 1386 р. почалась війна. Військами татар командував намісник Солхата Кутлуг-Буга. У травні 1387 р. гарнізон Каффи відбив напад татар. Флот генуезців блокував Керченську протоку й шляхи в Азак-Тану. 17 червня 1387 р. генуезці Каффи влаштували фейєрверк на честь перемоги у Солхатській війні. Регіон від Каффи до Судака знову став генуезьким володінням. Про Солхатську війну повідомлялось і у написі на вірменському Євангелії. Автор напису Саргіс повідомляв, що коли Полат-хан воював з Каффою, при відступі татар це Євангеліє було захоплене генуезцями. Татари були змушені підписати мирний договір з генуезцями31.
Війни Токтамиша з Тамерланом не мали безпосереднього впливу на Крим. Еміри Тимура спустошили татарські улуси на Дніпровському Лівобережжі, але тимуридські хроніки на фарсі нічого не повідомляли про перебування Тамерлана або його полководців у Криму. Війська Тамерлана дійшли тільки до річки Узі (Дніпро). Арабські хроністи ж повідомляли про спустошення Криму і сприяли появі такого історичного фантома, як похід Тамерлана на півострів. Ібн Дукмак повідомляв, що Тимур оволодів Кримом, 18 днів тримав у облозі Каффу та здобув її. Практично ті самі свідчення зустрічаються у Ібн ал-Фората. Ал-Макрізі просто повідомляв, що Тимур зайняв Крим і здобув Каффу. Ібн Шохба Ал-Асаді повідомляв, що Тимур зайняв Крим. Ібн Хаджар ал-Аскалані писав, що у 1394-1395 рр. Тимур 18 днів тримав у облозі Каффу, здобув та спустошив її. Через два роки після описуванних подій повідомлялось, що Токтамиш воював проти генуезьких франків. Тимуридський хроніст Муїнн ад-Дин Натанзі лише вказував, що володіння Токтамиша простягались до Каффи. Османський історик XVII ст. Ібрахім Печеві був переконаний, що Тимур два чи три рази особисто вторгався у Крим. Але свідчення османської хроніки не знаходять підтвердження навіть у арабських хроніках, не кажучи вже про тимуридські. Тимуридські хроністи Нізам ад-Дін Шамі та Шараф ад-Дін Йазді повідомляли про просування військ Тамерлана до Азака та