+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
33
Мова:
Українська
Девлет-Бірди не заважав постачанню продовольства у місто.
Його супротивник Улуг-Мухаммед у 1427-1428 рр. знаходився у степах Дашт-і-Кипчак, звідки написав листа османському султану. До кінця 1428 – на початку 1429 р. Улуг-Мухаммед підкорив землі між Дніпром та Волгою. У листі від 9 вересня 1429 р. до князя Вітовта він писав, що володарює над царством та ордою. Він пропонував литовцям новий союз. Улуг-Мухаммед був союзником Вітовта з 1424 р., коли у листі великому магістру великий князь литовський писав про нього, як про царя тих татар, які перебували при ньому у Литві. Доки у Девлет-Бірди знаходився під боком Улуг-Мухаммед, він не міг думати про якусь загрозу Каффі. Тим часом, у 1425-1427 рр. князь Феодоро Олексій та митрополит Готії Даміан вжили заходів для того, щоб зміцнити фортифікації Фуни та Каламіти. Також були посилені фортифікації міста Феодоро та активно розбудовувались цивільні споруди. Каффа почала чеканити власну монету. Двомовний номінал чеканився у її передмісті Шор- Базарі. Там були відчеканені монети Бек-Суфі та Девлет-Бірди. Монетний двір мав офіційну назву Каффа ал-Джадід. На генуезько-татарських монетах зображені татарська тамга та Святий Георгій. З 1453 р. почав функціонувати монетний двір генуезької Каффи, а місто перебувало під контролем Банку Святого Георгія43.
У 1432 р. Олексій встановив контакт з венеційцями і задумував здобути Чембало. Це був чудовий замок з фортифікаціями, які збудували ще під час «Солхатської війни». Протиріччя, що існували між татарами та генуезцями, стали помітнішими, коли у 1433-1434 рр. Олексій скористався війною між Генуєю та Венецією. У 1433 р. князь Феодоро уклав союз з татарами. Зусиллями Олексія у Чембало було інспіровано повстання місцевого еллі- нізованого населення. У березні 1434 р. з Пери на Босфорі генуезцями була відправлена ескадра Бартоломео де Леванто. Після того, як феодорити змогли відбити напад і утримати Чембало, з самої Генуї було надіслано ескадру з 20 суден під командуванням Карло Ломелліно. На початку червня він здобув перемогу. У листі адмірала Карла з Каффи своєму племіннику Матео Лом- лелліно у Геную у переліку перемог згадувались Чембало, Каламіта, Брозоні та вся Готія.
Проте 22 червня 1434 р. у селища Карагоз (Кастадзон) військо Карло Ломелліно було атаковане на марші татарами. За свідченнями документа Гатарі, військо генуезців нараховувало до 8 тис. осіб. Ніколо де Порта ж повідомляв про чисельність у 10 тис. В авангарді було 300 вершників. Основу війська складали 1200-1300 арбалетчиків. За оцінками Д. Селі- вестрова, Карло Ломелліно командував 5, 5 тис. воїнів. Це військо рухалось у напрямі до Солхату. Після перемоги над феодоритами генуезці вважали себе достатньо сильними, щоб протистояти татарам. Супротивниками Карла Ломелліно у документі Гатарі названо 5 тис. татар. Д. Селівестров вважає, що усього було 4 тис. татар та 1 тис. феодоритів. Поблизу Карагоза, за даними Ніколи дела Порта, татарський караул почав обстріл супротивника, що викликало паніку серед генуезців. Карло Ломелліно відзначав ганебну втечу війська з поля битви. За свідченнями документа Гатарі, татарам вдалося деморалізувати генуезців. Згідно з цим документом та свідченнями Ніколо дела Порта, відступ поступово перетворився на панічну втечу. Татари ж, витративши стріли, кинулися переслідувати ворога, знищуючи шаблями. Як зазначає Ніколо дела Порта, втрати генуезців сягали 2 тис. воїнів. Карло Ломелліно був готовий продовжувати війну, але інші командувачі виступили проти цього. Як свідчить з документа Гатарі, коли 200 татар підійшли до Чембало, почались перемовини. Місто Чембало залишилось під владою
Каффи та Генуї, але генуезькі колонії були вимушені сплачувати данину татарам. Лаонік Халкондіол повідомляв, що скіфи (татари) підкорили своїй владі і примусили сплачувати данину готів та каффинців. Генуезці викуповували 25 людей з татарського полону за величезну суму в 50 тис. аспрів. Війна між Феодоро та Каффою тривала ще сім років, але мляво. Жодних помітних успіхів без татар феодорити не здобули і за мирною угородою 1441 р. вони зберегли за собою Каламіту на узбережжі Чорного моря, тобто володіння, яке мали до конфлікту44.
Окремим є питання про те, хто керував татарами у цій битві. Ще В. Смірнов висловив припущення, що військами командував Хаджі-Гірей. Раніше М. Мурзакевич припустив, що на чолі татар перебував Хаджі-Гірей, але він ототожнював останнього ще й з Девлет-Бірди, хоча для цього немає жодних підстав. Версію В. Смірнова підхопили Л. Коллі та М. Сафаргалієв. На даний момент цю точку зору підтримують Д. Селівестров та В. Миц. Проте, як відзначає А. Якушечкін, свідчень джерел для цього немає жодних. Єдиний документ, що проливає світло стосовно цього питання, це лист Ніколо дела Порта. За його данними, Крим управлявся коллективним органом, який, швидше за все, був радою карачі-біїв. Кримський дослідник припустив, що формально Кримом правив Улуг-Мухаммед, хоча фактично керували бії. Перо Тафур відмічав фактичну незалежність Кримського улусу від інших татар у 30-х роках XV ст. Формально Тегене з Ширинів, Айдер з Кунгратів та інші бії у 1433-1441 рр. визнавали владу Саїд-Ахмеда. За припущенням ж О. Гайворонського, у Криму степами у той час мав правити Саїд-Ахмед. Це ж випливає з інформації листа