+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
33
Мова:
Українська
Узі, а не Криму32.
Однак вплив свідчень арабських хронік позначився на історіографії. Припущення про вторгнення Тамерлана у Крим першими висловили В. Смір- нов, Ф. Брун та Н. Маліцький. Слідуючи за цією історичною традицією, А. Якобсон, О. Герцен та М. Крамаровський також не сумнівалися у тому, що Тамерлан здобув Каффу і спустошив Крим. Археологічні дослідження не підтверджують гіпотези вчених. Ні генуезькі, ні вірменські джерела, що походили з Криму, не зафіксували перебування ворога біля своїх мурів. Єдиною зачіпкою, здавалося, могли б стати свідчення ієромонаха Матфея про спустошення міста Феодоро, проте ворогами ним названі «агаряни», а взагалі ними міг виявитися будь-хто з татар. Оскільки феодорити дружили з татарами Токтамиша, то їх ворогами могли бути лише татари Койричака, Тимур-Кутлуга, Ідегея та інших супротивників Токтамиша33.
Окремо варто звернути увагу на уявний похід Вітовта у Крим. Тривалий час вчені вірили свідченням Яна Длугоша про похід Вітовта на Нижній Дон. Цьому вірили М. Грушевський та Ф. Шабульдо. Свідчення писемних джерел критично проаналізував Я. Дашкевич. За свідченнями Йохана Посільге, тевтонці та литовці перебували у пониззі Дніпра. Продовжувач Дітмара Лю- бекського у хроніці міста Любека вказував, що литовці під Каффою перемогли татар і підкорили їх собі. У іншій хроніці В Любека, котру написав Руфус, повідомлялось, що Вітовт, допомагаючи Мосатану, зібрав велике військо з ливів, русинів та вірних царю татар і увірвася в край у напрямі до Каффи, спустошив і підкорив його собі. Проте про литовців мовчать вірменські, генуезькі та татарські документи. Каффа у німецьких хроніках була позначенням Криму. Я. Дашкевич припустив, що литовці зі своїми союзниками воювали у напрямі до Криму на территорії Пониззя Дніпра. У зібранні листів Вітовта сам литовський князь жодного разу не згадував про похід у Крим. Литовці ніколи не воювали у Криму34.
А. Якобсон вважав, що у Крим вдерлись війська Ідегея. Думки про кримський похід Тамерлана притримувались М. Сафаргалієв, А. Романчук та О. Герцен. В. Миц вважає, що археологічний матеріал, зібраний А. Романчук та О. Герценом, не підтверджує гіпотез про спустошення Херсона та Ман- гупа. Вторгнення військ Тамерлана у Крим В. Миц кваліфікує історіографічним міфом. У поемі ієромонаха Матфея повідомляється про дев’ять років ворожнечі мешканців міста Феодоро з агарянами (мусульманами). Оскільки край входив у склад володінь Золотої Орди, то власне похід 1394- 1395 рр. Тимура проти золотоординців призвів до відособлення князівства Феодоро; общини Готії раніше були лояльні до хана Токтамиша. Звичайно, що татари не подарували цього місцевому еллінізованому населенню і зруйнували місто Мангуп-Феодоро. Місцевому населеню довелось заново відбудовувати його35.
«Агаряни» у Матфея – це татари. Н. Маліцький вважав їх воїнами Ідегея. За данними одного з написів, татари здійснили набіг і захопили дві підводи. Коли феодорити почули про це, то відразу спрямували кінноту на переслідування татар. Вони нищили їх аж до поселення Зазале. Феодоритські вершники, очолені утаємниченю людиною з Пойки, переслідували татар до річки Бельбек. Ці події передували зруйнуваню міста Мангу-Феодоро. Зрозуміло, що феодорити могли завдати татарам лише локальних поразок під час невеликих набігів; коли ж татари збирали потужне військо, то феодорити були безсилі проти них36.
Дії феодоритів проти агарян були пов’язані з внутрішнім протистоянням Ідегея та Токтамиша. У травні 1396 р. Токтамиш повернувся з Литви до Криму і проголосив себе ханом цієї території. Восени 1396 р. чи взимку 1396-1397 рр. Тимур-Кутлуг та Ідегей об’єднали свої сили проти Токтамиша. Вже навесні 1397 р. Тимур-Кутлуг вигнав Токтамиша з Криму і надав тарханний ярлик Мухаммеду (сину Хаджі Байрама) 37. Але Токтамиш повернувся в Крим, а могутній клан Ширинів визнав його легітимним правителем Золотої Орди38.
Поразка Токтамиша та Вітовта у битві на Ворсклі повинна була сприяти відновленню у Криму влади Ідегея. Приймаючи до уваги свідчення ієромонаха Матфея, можна стверджувати, що феодорити повернулися під владу Ідегея тільки у 1404 р., коли Матфеєм було написано поему. Займатися одними тільки феодоритами Ідегею заважала активність Токтамиша у різних улусах Золотої Орди, крім того, наприкінці свого життя Токтамиш досягнув порозуміння з Тамерланом, і очікувався їх спільний виступ проти Ідегея. Проте цьому завадили майже одночасні смерті Токтамиша та Тамерлана. У наступні роки литовський князь Вітовт, користуючись військами Токтами- шевичів, турбував прикордоння Золотої Орди. Різні оглани здійснювали походи на територію, підконтрольну Ідегею. У 1407-1419 рр. Ідегей боровся за владу з Токтамишевичами, а також з Тимур-ханом. У Кримському улусі калейдоскопічно змінювались правителі. У 1419-1422 рр. на золотоординсь- ких монетах чеканились імена Бек-Суфі, Дервіша та Девлет-Бірди. Девлет- Бірди правив Кримом у 1422-1424 та 1426-1428 рр. У 1427 р. контакти з Вітовтом налагодили беї з роду Ширинів. Представники цього роду не втрачали нагоди «потурбувати» Каффу. У 1424 р. намісник Солхата Тегене з роду Ширинів отримав дарунок для Улуг-Мухаммеда у кілька сот аспрів. Перший свій лист османському султану Улуг-Мухаммед надіслав з берегів Дніпра у 1428 р. У 1428-1432 рр. Кримом правив Улуг-Мухаммед, котрий був союзником Вітовта39.
У географічному