Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Для скульптури друга половина ХІХ ст. була періодом виникнення національної реалістичної школи, основоположниками якої стали Л. Позен та П. Забіла. Перший працював переважно в тематично-жанровій скульптурі малих форм („Шинкар”, „Лірник”, „Жебрак”, „Переселенці”, „Оранка на Україні та ін.), другий – у жанрі скульптурного портрета. Щодо монументальної скульптури, то в цей період з’являються пам’ятники Володимиру Святому у Києві (Клодт і Демут-Малиновський), Б. Хмельницькому в Києві (білорус М. Мікешин).

На початку ХХ ст. в архітектурі утверджується модерн (з фр. – новітній, сучасний). Він характеризується асиметричністю планування, використанням залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів (прикраси з литого заліза), ламаних ліній. Однією з кращих споруд цього стилю є Бесарабський критий ринок у Києві (арх. Г. Гай, 1910 р.). До медерного стилю відносяться також будівлі залізничних вокзалів у Львові, Харкові та Жмеринці. Подекуди використвувалися і мотиви неокласицизму. Наприклад, у Харкові архітектор О. Бекетов створив будинки Комерційного інституту і Харківського медичного товариства з Бактеріологічним інститутом ім. Л. Пастера на Пушкінській вулиці (1911-1913 рр.).

У цей час робилися також спроби поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев’яної архітектури та народного прикладного мистецтва (форми дерев’яних хат, національний орнамент, барвиста кераміка). В стилі українського модерну споруджено будинок Полтавського губернського земства (архітектор В.Г. Кричевський, 1908 р., сучасний краєзнавчий музей).

Серед українських скульпторів європейську славу здобув М. Паращук, який разом з А. Попелем створив пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові та скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка. Розпочав свій творчий шлях спорудженням пам’ятника княгині Ользі молодий київський скульптор Іван Кавалерідзе. Тоді ж були створені і пам’ятники І. Котляревському та М. Гоголю у Полтаві скульптором Л.Позеном, що розпочав свою творчість ще в попередні часи. Для пам’ятника І. Котляревському Л.Позен виконав горельєфи на теми „Енеїди”, „Наталки Полтавки”, „Москаля-чарівника”, де тонко відтворив характери відомих літературних персонажів. На відкриття пам’ятника у 1903 р. до Полтави з’їхалися діячі української культури М. Аркас, Д. Багалій, С. Єфремов, М. Коцюбинський, М. Лисенко, О. Олесь, О. Пчілка, В. Стефаник, Л. Українка і ця подія виявилася не лише культурною а й політичною акцією, оскільки вона продемонструвала російському царизму незламність української національної ідеї, згуртованість українських культурних діячів у боротьбі за рідну мову й культуру.

Найславетнішим українським скульптором зі світовим ім’ям став киянин Олександр Архипенко. Світове визнання прийшло до нього вже за межами України в еміграційний період його життя, але першу свою персональну виставку, що викликала жваве зацікавлення серед київської публіки, двадцятирічний скульптор організував ще 1906 р. Творчість Архипенка становить собою одну з найяскравіших сторінок в історії світового модернізму.

Поступально розвивалися й такі види образотворчого мистецтва, як живопис та графіка. Художники-живописці першої половини ХІХ ст. дедалі більше відходили від академічного класицизму з його міфологічними, античними та біблійними сюжетами й переходили до зображення реальної дійсності. Багато українських художників діставали мистецьку освіту в Петербурзькій Академії мистецтв і залишалися в Росії працювати.

Значний слід у розвитку українського живопису залишив І.М. Сошенко (1807 – 1876 рр.). У своїх роботах – „Хлопчики-рибалки”, „Продаж сіна на березі Дніпра”, „Пейзаж” або „Біля річки”, він любовно змальовував природу України. 

Кращим представником українського малярства й графіки першої половини ХІХ ст. був Тарас Шевченко. Вихований на традиціях класицизму, він поступово переходить до реалізму, одним із перших починає зображати життя та побут селянства („Циганка-ворожка”. “”атерина”, „Селянська родина”). Особливо висока майстерність була виявлена Т.Шевченком у граверному мистецтві. Ще у 40-ві роки у нього виник задум створити серію офортів „Живописна Україна”, У 1844 р. з’являється  шість офортів цієї серії, які відзначаються блискучою технікою та життєвою правдою. Саме за свої графічні роботи Т. Шевченко отримав у 1860 р. звання академіка гравюри. Ще одним важливим жанром у художній творчості Т. Шевченка був портрет: його пензлю належить 130 портретів, серед яких найбільш цікаві, безперечно, автопортрети.

У другій половині ХІХ ст. у творчості українських художників переважали побутовий жанр і пейзаж, значно менше – історичний жанр.

Безпосепредніми продовжувачами демократичних традицій Т. Шевченка в живописі були К. Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов. Справжнім шедевром останнього є картина написана у пізньоромантичній манері „Дівчата ворожать уночі проти Івана Купала”, Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. К. Трутовський та Л. Жемчужников продовжили й традиції графічного мистецтва, створивши у 1861-1862 рр. новий альбом офортів „Живописна Україна”. І. Соколов та О. Сластіон створили літографії до альбому „Старовина українська і запорозька”). Однак у 90-их роках у зв’язку з винайденням цинкографії граверне мистецтво прийшло до часткового занепаду. Гравюра знову відроджується вже в перші десятиліття ХХ ст.

Великий вплив на розвиток образотворчого мистецтва України справило Товариство пересувних виставок, створене в 1870 р. у Петербурзі. Вже перша його виставка у 1872 р. побувала у Києві та Харкові. Наступного року до маршруту пересувної виставки було включено Одесу, Полтаву, Катеринослав, Єлисаветград (Кіровоград). Художники, що входили до товариства представляли так званий ідейний реалізм, гаслом якого була формула „Мистецтво – на службу громадським ідеям”. Найбільш яскраво типові риси передвижництва представлені у творах художників І. Крамського („Майська