Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Серед інших сучасних українських митців – Олег Пінчук (нар. 1960 р.) – один з найвідоміших та найпопулярніших скульпторів, який живе і працює в Україні та Швейцарії.

Сучасне українське мистецтво представлено як окремими мистецькими надбаннями, так і регіональними художніми школами (харківською, полтавською, одеською, кримською, закарпатською, київською, чернівецькою, львівською).

Отже, особливістю сучасного стану української культури є формування поряд з традиційною культурою, образу нової культури. Цей новий образ усе більше асоціюється з глобальними ідеями, з єдністю людства та його долі. Планетарне мислення стає домінуючим, народжується новий образ людини й нові картини світу в творах мистецтва.

 

 

НАЙВИЗНАЧНІШІ ВЧЕНІ-КУЛЬТУРОЛОГИ

(БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ)

 

 

УАЙТ Леслі (1900-1975) закінчив соціологічний факультет Чиказького університету. Під час навчання вивчав у польових умовах культуру індіанців пуебло (південний захід США). З 1930 р. Отримав місце викладача у Мічиганському університеті, в котрому працював 40 років аж до виходу на пенсію. У 1964 р. був обраний на пост президента Американської антропологічної асоціації. Увів у науковий обіг термін «культурологія». На його думку, культура є способом оволодіння світом, перетворення і регулювання природних процесів за допомогою символів. Всі аспекти культури у концепції Уайта виступають лише як відображення її матеріально-технічного базису, а провідна роль у культурній еволюції належить удосконаленню знарядь праці, розвитку науки. Головні свої ідеї та загальну концепцію вивчення культури Л. Уайт виклав у трьох фундаментальних працях: «Наука про культуру» (1949), «Еволюція культури» (1959), «Поняття культурних систем: ключ до розуміння племен і нації» (1975). Велике значення для поширення його концепції мала і низка програмових статей. Найбільш відомі з них – «Культурологія», опублікована у престижному американському журналі «Сайенс» (1958), згодом увійшла у міжнародну енциклопедію соціальних наук, и стаття «Енергія і еволюція культури» (Американський антрополог. 1943, № 3).

 

ТОЙНБІ Арнольд Джозеф (Toynbee, Arnold Joseph) (1889-1975), англійський історик, народився у Лондоні 14 квітня 1889. Одержав освіту у Вінчестерському коледжі й Бейлліол-коледжі Оксфордського університету. В 1919-1924 рр. був професором візантинознавства, грецької мови, літератури й історії Лондонського університету, з 1925 до своєї відставки в 1955 р. – науковим керівником Королівського інституту міжнародних відносин и науковим співробітником Лондонського університету. В 1920-1946 рр. – редактор «Огляду міжнародних відносин». Під час Другої світової війни Тойнбі – директор наукового відділу міністерства закордонних справ Великобританії. В 1956 р. став кавалером ордена Кавалерів пошани. Помер Тойнбі в Йорку 22 жовтня 1975 р. Для культурології має інтерес 12-томна праця Тойнбі «Дослідження історії», в котрій він дає класифікацію локальних цивілізацій та викладає свої погляди на соціокультурну динаміку. Тойнбі виділяє головні етапи життєвого циклу цивілізації: виникнення, розвиток, занепад, розкладання й загибель. Кожна цивілізація прив’язана до свого ареалу. На сьогодні їх налічується п’ять: китайська, індійська, ісламська, західна, російська. Причинами занепаду цивілізацій Тойнбі називає моральне виродження й втрату творчого підходу елітарної меншості до проблемам, котрі виникають. Тойнбі запропонував концепцію «виклику – відповіді», згідно з якою динамічні зміни у культурі визначаються зовнішніми чинниками. На його думку, в майбутньому можливе злиття всіх цивілізацій в єдину на основі Вселенської церкви. Головні праці і публікації: «Західне питання в Греції та Туреччини» (1922), «Грецька історична думка» (1924), «Дослідження історії» (1934-1961), «Підхід історика до релігії» (1956), «Америка та світова революція» (1962); «Між Нігером і Нілом» (1965); «Мінливі міста» (1970), «Костянтин Багрянородний та його епоха» 1973). 

 

ШПЕНГЛЕР Освальд (Spengler, Oswald), (29.5.1880 - 8.5.1936) - німецький філософ, історик і теоретик культури, представник «філософії життя». Народився у місті Бланкенбург. Закінчив університет Галле, викладав у школі. Відомий завдяки своєму головному твору – «Причинність і доля. Занепад Європи» (1918-1922), в котрому він розглядає культури у процесі світової історії як організми з обмеженою (приблизно до тисячі років) тривалістю життя.  Шпенглер намагається обґрунтувати кризові явища у західноєвропейській культурі, порівнюючи її з грецькою культурою. Всього виділяється вісім культурно-історичних типів: китайська, вавілонська, єгипетська, індійська,  антична (греко-римська, аполлонівська), арабська (магічна), західноєвропейська (фаустівська), майя. На стадії виникнення, на його думку, знаходиться російсько-сибірська культура. Під культурою Шпенглер розумів зовнішнє виявлення внутрішньої будови душі конкретного народу. Культури подібні до квітів у полі, вони мають у своєму розвитку 4 етапи: дитинство (весна), юність (літо), зрілість (осінь), старість (зима). Західна цивілізація вступила в таку стадію, на якій починається її невідворотна загибель. Це період цивілізації, вмирання культурного організму, котрий характеризується переходом від творчості до безпліддя, поширенням матеріалістичних поглядів, виродженням мистецтва, непотрібністю таланта