Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

 

РУССО Жан Жак (1712–1778) - французький мислитель, представник французького Просвітництва, реформатор педагогіки, письменник. Систематичної освіти не отримав, але самостійно ознайомився з філософією. Писав праці з  музичної естетики, творив опери, музичні комедії та романси. У 1741 р. Руссо познайомився з Д. Дідро, потім – з Д‘Аламбером, П. Гольбахом, на запрошення Дідро взяв участь у створенні "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел" (1751–1780), де вів розділ музики і для котрої написав низку статей. Його книга "Еміль, або Про виховання" за релігійне вільнодумство була приговорена до спалення, а сам він через переслідування влади змушений був покинути Францію й перебратися до Швейцарії, потім до Англії. Після смерті його прах, за рішенням Законодавчого зібрання, в 1791 р. було перенесено до Парижа. Для культурології мають інтерес ідеї Руссо про культуру, мистецтво, науку, моральність. Утвердив новий літературний напрям сентименталізму й відродив до життя літературну традицію сповідей. Звернув увагу на проблему психології переживань та серйозно вплинув на екзистенціалістську філософію та психологію. Запропонував власне розуміння ролі мистецтва. Мистецтво, під котрим Руссо розумів насамперед аристократичне мистецтво, веде до деградації суспільних норм, але якщо воно буде вірним природі, буде відтворювати життя у всій його природності, то зможе сприяти відродженню моральності. Протипоставив зіпсованості та моральній розбещеності „культурних“ націй „простий і чистий“ характер народів, котрі знаходяться на патріархальних сходинках розвитку (звідси його заклик „Назад, до природи!“). Головні праці: "Міркування про науки та мистецтва" (1750); "Міркування про походження та основи нерівності між людьми" (1755); "Юлія, або Нова Елоїза" (1761); "Эміль, або Про виховання" (1764); “Прогулянки самотнього мрійника” (1776).

 

ЕНГЕЛЬС  Фрідріх (1820-95) - мислитель та громадський діяч, один із основоположників марксизму. Народився в м. Бармен у родині фабриканта. В 1841-42, відбуваючи військову службу в Берліні, відвідував університет. У 1842 переїхав до Манчестера (Великобританія), де працював у конторі фабрики; співпрацював у "Рейнській газеті". Зустріч із Марксом у Парижі в 1844 поклала початок їх дружбі. Енгельс брав активну участь в організації (1847) та діяльності "Союзу комуністів", разом із Марксом написав програму Союзу - "Маніфест Комуністичної партії" (1848). У червні 1848 - травні 1849 рр. разом із Марксом видавав у Кельні "Нову Рейнську газету", в 1849 р. брав участь у збройному повстанні у Південно-Західній Німеччині. У листопаді 1849 р. переїхав до Лондона, в листопаді 1850 р. - до Манчестера, де працював у торговій конторі, з 1870 р. жив у Лондоні. Енгельс надавав постійну матеріальну допомогу Марксу. Разом із Марксом керував діяльністю  I Інтернаціоналу. Після смерті Маркса був радником і керівником європейських соціалістів. Провідні праці: "Становище робітничого класу в Англії" (1845); "Святе сімейство" (1845), "Німецька ідеологія" (1845-46), обидві спільно з Карлом Марксом; "Селянська війна в Німеччині" (1850); "Революція та контрреволюція в Німеччині" (1851-52); "Анти-Дюринг" (1878); "Походження сім’ї, приватної власності та держави" (1884); "Людвіг Фейербах та кінець класичної німецької філософії" (1886); "Діалектика природи" (1873-82, опублікована 1925); "Селянське питання у Франції та Німеччині" (1894).

БІБЛЕР Володимир Соломонович (1918-2000) - філософський логік і філософ культури. У 1941 році закінчив історичний факультет Московського державного університету. Захищав Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. У 1951 році закінчив аспірантуру Інституту філософії АН СРСР і того ж року захистив кандидатську дисертацію "Філософські погляди післявоєнної німецької соціал-демократії". З 1951 по 1959 рік – доцент кафедри філософії Таджицького державного університету. У 1959-1963 роках доцент кафедри філософії Московського гірничого інституту. В 1963-1968 роках старший науковий співробітник Інституту історії природознавства й техніки АН СРСР; 1968-1982 роках старший науковий співробітник інституту Всесвітньої історії АН СРСР; у 1982-1989 роках провідний науковий співробітник Інституту педагогіки та психології АПН СРСР. З 1989 року і до кінця життя науковий керівник творчого