Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

 

ВЕБЕР Макс (1864-1920) - німецький соціолог, історик, економіст; професор Берлінського, Фрейбурзького, Гейдельберзького, Віденського та Мюнхенського університетів; один із засновників Німецького соціологічного товариства. Його вважають фундатором соціології релігії, він зробив великий внесок у такі галузі соціального знання, як загальна соціологія, методологія соціального знання, соціологія права, економічна соціологія. Основні праці: "Протестантська етика та дух капіталізму", "Критичні дослідження  в галузі логіки наук про культуру", "Політика як покликання та професія" та ін. Концепція "розуміючої соціології" М. Вебера (як він сам її називав) визначила подальший розвиток соціально-наукового знання у ХХ столітті. Соціологія, на думку М. Вебера, спроможна розуміти  та осмислювати соціальні дії, знаходити їх причини, і для цього необхідно досліджувати все розмаїття культури. Саме тому праці М. Вебера, його методологія (зокрема теорія ідеальних типів) мають надзвичайно важливе значення для культурології як сфери наукового знання.

 

ЛЕВІ-СТРОСС Клод (нар. 1908) - французький етнограф, антрополог та соціолог, один із головних представників французького структуралізму. Член Французької академії з 1973 р. Великий вплив на формування його концепції здійснив Е. Дюркгейм та американська школа культурної антропології. В 1935-1938 рр. викладав у Бразилії, де після знайомства із життям місцевих індіанських племен почав займатися етнографією та антропологією. Працював віце-директором Антропологічного музею в Парижі, багато років був професором Колледж де Франс. Аналізував структури мислення і "природної" людини незалежно від тиску цивілізації, індивідуальної свідомості та вибору; вивчав колективне несвідоме, в котрому шукав корені міфології та мистецтва; доводив психологічне рівноправ’я та рівноцінність усіх, навіть „найвідсталіших” етносів і народів. У його структурній антропології значне місце посідає тлумачення міфу як фундаментального змісту колективної свідомості, основи стійкості соціальних структур.Основна праця: "Структуральна антропологія" (1958), "Первісне мислення", "Структура міфів" (1970), "Чаклун та його магія" (1974).

 

ЮНГ Карл Густав (1875—1961) – найталановитіший послідовник Зигмунда Фрейда, швейцарський психіатр, психолог, дослідник культури. К.Г. Юнг народився у небагатій, але інтелектуальній родині протестантського священика, отримав вищу медичну освіту. З 1907 по 1913 рр. співпрацював із Фрейдом, був президентом Міжнародного психоаналітичного товариства. Після розриву з учителем (головною причиною якого стало те, що на відмінув від Фрейда Юнг розумів під "лібидо" не стільки сексуальність, скільки психічну енергію взагалі, справедливо звинувачуючи Фрейда у "пансексуалізмі") очолював Міжнародне товариство психотерапевтів, опублікував велику кількість праць з психології, релігії, міфології, етнографяї, художній творчості, східним культурам (Зібрання творів складають 19 томів). Для культурології важливі погляди Юнга на проблеми генези культури, сутності мистецтва. Увів у науковий обіг поняття "архетипу". На відміну від Фрейда, Юнг вивчав не душу окремого індивіда, а глибинну психологію цілих народів та всього людства. Запропонував поняття "колективного несвідомого" та зосередився на ньому як на найбільш стародавньому та "темному" субстраті психіки. Витоки групової "душі" стали предметом такого ж глибокого вивчення, як і витоки душі окремої особистості. "Колективне несвідоме" виявляється в архетипах — зазвичай неусвідомлюваних і, можливо, генетично обумовлених слідах пам’яті минулого — первинного досвіду, зафіксованого в структурі внутрішнього світу людини і такого, котрий передається від покоління до покоління. Юнг запропонував типологію характерів, котра поділяє людей на екстравертів (звернених назовні) та інтровертів (звернених до власного внутрішнього світу). Головні праці: "Про психологію та патологію так званих окультних феноменів" (1902), "Психологія та поетична творчість" (1922), "Проблема душі сучасної людини" (1928), "Про архетипи колективного несвідомого" (1934), "Психологія та релігія" (1938), "Психологія та алхімія" (1944)", "Про витоки несвідомого" (1954).

 

ФРОММ Эріх (1900—1980) - німецько-американський соціолог та психолог, представник психоаналітичного напряму, співробітник інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні. В 1935 р. емігрував до США. Досліджував проблеми суперечливої природи людини, її історичної долі, її здібності бачити світ реально, без пелени ілюзій. Послідовник К. Маркса и З. Фрейда. Фромм вважав за необхідне розвінчувати ілюзії нашої свідомості, знаходити істину та перетворювати її на знаряддя змін перш за все нашого власного внутрішнього світу  та поведінки. Головне завдання цих змін — звільнити творчі сили людини, її здібності бути відкритою до комунікації, радіти та творити. Головні праці: "Розумне суспільство ", "Мистецтво любові", "Душа людини", "Мати чи бути", "Анатомія людської деструктивності ", "Психологія та етика ", "Втеча від свободы".

 

ФІХТЕ Йоганн Готліб (1762-1814) - німецький філософ та громадський діяч, представник німецького класичного ідеалізму. Філософія Фіхте значно вплинула на розвиток німецької класичної філософії, а також на формування філософсько-естетичних ідей йенських романтиків. У концепції Фіхте культура постає як свобода та незалежність духу. Головна праця: "Провідні риси сучасної епохи" (1805-1896).