Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

ОРТЕГА-І-ГАССЕТ Хосе (Ortega y Gasset, Jose) (1883-1955) - іспанський філософ і культуролог, один із видатних інтелектуалів ХХ століття. Ортега і його сучасник Мігель Унамуно відомі як «філософи агори», люди, котрі популяризували свої ідеї за допомогою газетних статей, спеціально створених із цією метою журналів, у книгах і публічних лекціях. Автор вчення раціовіталізму, згідно з яким культура має бути життєвою, а життя культурним. Розробляв концепцію масової та елітарної культури; вважав, що критерієм поділу суспільства має стати ставлення до модерністського мистецтва. Кризу європейської культури в ХХ столітті пов’язував із зруйнуванням світогляду, підважуванням ціннісних підвалин буржуазного суспільства. Головні праці: «Дегуманізація мистецтва», «Есе на естетичні теми», «Повстання мас», «Мистецтво зараз і в минулому» тощо. 

 

КАНТ Еммануїл (1724-1804) - видатний німецький філософ, народився в 1724 р. в Кенігсберзі, де провів майже усе життя й помер у 1804 р. Вищу освіту отримав у кенігсберзькому університеті; в ньому ж і почав читання лекцій 1755 р., а 1770 р. очолив кафедру логіки й метафізики. Кант – засновник критичної філософії, котра мала величезне значення для всієї історії розвитку людської думки. Він поставив собі завдання визначити межі нашого пізнання, перевірити й оцінити пізнавальне значення принципів нашого знання. Найголовніша праця, що містить у собі виклад його теорії пізнання – «Критика чистого розуму» (1781). У ній Кант встановлює неможливість пізнання речей самих по собі («річ у собі»), що породжують своїм впливом на нашу свідомість явища зовнішнього світу; для достовірного знання доступні лише ці явища в нашій свідомості. Для культурології важливі погляди Канта на мистецтво, науку, релігію, моральність. Відкинувши метафізику (вчення про надчуттєвий світ) як науку, Кант вважав можливим допустити її як віру, морально-обґрунтованою визнанням безумовної обов’язковості морального закону. Етика Канта – чисто  імперативна: моральний закон виражається у формі категоричного імператива, вимоги котрого мають безумовний, для всіх обов’язковий характер. Визнаючи обов’язковість морального закону, ми тим самим змушені, на думку Канта, визнавати й істинність деяких метафізичних положень, а саме: свободи волі, безсмертя й існування Бога; вони є постулатами (вимогами) практичного розуму, тобто розуму, котрий керує нашою практичною діяльністю. Пов’язував зміст культури із досконалістю розуму, тому і соціальний прогрес для нього – розвиток культури як удосконалення розуму. Кант створив значну школу послідовників. Головні твори: «Критика чистого розуму» (1781), «Пролегомени до всякої майбутньої метафізики» (1783), «Ідеї загальної історії в космополітичному плані» (1784), «Основи метафізики моралі»" (1784),  «Критика практичного розуму» (1788), «Релігія у межах чистого розуму» (1793) та ін.

 

ФРЕЙД (ФРОЙД) Зигмунд (1856—1939) - австрійський психолог, соціальний мислитель, автор теорії психоаналізу, принципи котрого були застосовані до розроблення проблем соціальної історії, релігієзнавства, культурології тощо. Вивчав медицину у Віденському університеті. Проблемами психотерапії займався як у клінічній практиці, так і в теоретичних дослідженнях. З 1902 р. — професор Віденського університету. Засновник Міжнародної психоаналітичної асоціації (1910).  Для культурології важливі ідеї Фрейда про походження і сутність культури, його погляди на релігію. Культура за Фрейдом пов’язується із психічними стереотипами. Імпульсом для виникнення культури Фрейд вважав едипів комплекс, як усвідомлення почуття провини за вбивство первісного батька й уведення двох перших заборон - на вбивство та інцест. Культура у подальшому ґрунтується на примусі та забороні потягів. Культура позначає всю суму досягнень та установ, котрі відрізняють наше життя від життя наших предків-тварин і забезпечує досягнення двох цілей: захист людей від природи та врегулювання стосунків між людьми. Саме у межах психологічної антропології відбувається залучення особи до культури. Провідні праці: «Тотем і табу» (1913), «Я і Воно» (1923), «Мойсей і монотеїзм» (1939). «Майбутнє однієї ілюзії» ( 1927), "Незадоволеність культурою".

 

МАРКС Карл (Marx, Karl) (1818-1883) – найвидатніший із усіх соціалістичних мислителів, творець (спільно з Ф. Енгельсом) теорії марксизму. Майже не визнані за життя, головні соціальні й політичні ідеї Маркса поширилися після його смерті. Ґрунтуючись на матеріалістичному розумінні історії, висуває як глибинну підвалину культури матеріальне виробництво, з чого випливає  поділ на матеріальну й духовну культури при домінуванні першої. Маркс розширив змістові межі культури, включивши в неї не лише духовні, а й матеріальні досягнення. Заслуга Маркса полягає і в тому, що він обґрунтував зв’язок культури з усіма сферами соціального життя, показавши культуру в усьому соціальному виробництві, в усіх соціальних виявленнях. Крім того, він побачив у культурі функціональну можливість пов’язувати історію людства в єдиний цілісний процес. Для сучасної культурології актуальна думка Маркса про "міру сутнісних сил людини", котра виступає головною ознакою відмінності людини від тварини. Головні праці: "До критики гегелевської філософії права. Введення" (1844); спільно з Ф. Енгельсом "Святе сімейство" (1845), Німецька ідеологія" (1845-1846), "Маніфест комуністичної партії" (1848); "До критики політичної економії" (1859) "Капітал" (1867 - 1883, роботу закінчив Ф. Енгельс), "Громадянська війна у Франції" (1871), "Критика Готської програми" (1875).