Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Незважаючи на неймовірні труднощі, які впродовж віків долає на своєму історичному шляхові український народ, він витворив свою високорозвинену національну культуру. Сьогодні в ній представлені всі галузі, види і жанри духовного виробництва, властиві найрозвинутішим культурам світу. Досить високого рівня розвитку в Україні  досягли наука, народна освіта, література й мистецтво.

Окремо варто сказати кілька слів про одну з найважливіших складових української культури – мову нашого народу. Переборюючи надзвичайно тяжкі умови свого розвитку та існування, українська мова досягла досить високого рівня свого розвитку, поступово і неухильно входила в усі галузі суспільного життя свого носія – народу. Процеси поширення суспільних функцій нашої рідної мови особливо активізувалися з прийняттям Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Закону про мови в Україні (1989 р.), а також з проголошенням державної незалежності України (1991 р.).

Будучи однією з найрозвинутіших мов світу (Словник української мови в 11 томах видання 1970-1980 років. подає понад 140 тис. слів та словникових статей, а в картотеці Інституту мовознавства АН України зібрано понад 5 млн. карток, до яких занесені українські слова з діалектними варіантами), українська мова є законодавчо оформленою й проголошеною парламентом України державною мовою, а отже, виконує сьогодні надзвичайно широке коло державних суспільних функцій.

Серед сучасних суспільних функцій української мови варто виокремити надзвичайно важливу для нас і таку, як засіб вишівського викладання та навчання. При цьому зазначимо, що й підготовка всієї науково-методичної літератури, вся навчально-допоміжна робота здійснюється у нас в університеті державною мовою. Мова в цьому разі виступає не просто як основний засіб комунікації, а іяк могутній арсенал, невичерпна скарбниця національної духовності. Українська мова в навчальному процесі – найблагодатніший ґрунт для формування внутрішньо сильної й багатогранної особистості.

7.2. Модернізаційні та постмодернізаційні процеси в сучасній українській культур.

Модернізаційні процеси в українській культурі були розпочаті ще на початку ХХ століття. Відтоді український модернізм пройшов три етапи, а саме:

початок ХХ століття – початок 30-их років ХХ ст. (український модернізм дорадянського періоду й першого радянського десятиріччя). В українському театральному мистецтві заслуговує на увагу Молодий театр (заснований у 1918 р.), який очолив великий майстер, видатний режисер пореволюційної доби, основоположник нового напряму в історії українського театру Лесь Курбас. Однодумцем і помічником його був Гнат Юра. Трупа театру складалася з молодих акторів. Керований Л. Курбасом театр категорично пориває з традицією старого побутового театру, орієнтується на модерні течії західноєвропейського театру. Свій перший сезон театр відкрив п’єсами „У пущі” Лесі Українки і „Затоплений дзвін” Г. Гауптмана. Справжньою несподіванкою для театралів стали постановки трагедії „Цар Едіп” Софокла та поеми „Гайдамаки” Т. Шевченка. Пізніше Молодий театр був реформований у театр „Березіль”, котрий працював до початку 30-их років.

У літературі модернізм втілився у напрямах неокласиків (Микола Зеров, Максим Рильський, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович), неосимволістів (Павло Тичина, Дмитро Загул, Євген Плужник, Василь Мисик, Дмитро Фальківський), радикальні за ідейним спрямуванням групи панфутуристів (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, ранні Микола Бажан, Юрій Яновський, Олекса Слісаренко, Мирослав Ірчан), конструктивістів (Валер’ян Поліщук) тощо. Рання творчість П. Тичини відзначалася елітарною чутливістю, драматичним пафосом розбудови національної культури, витонченістю форми й експресивністю. Молодого Тичину називають головним представником українського поетичного “необароко”.

Чи не найяскравішими були прояви модернізму в образотворчому мистецтві. Так, видатний український скульптор О. Архипенко започаткував кубізм у світовій скульптурі (найяскравіший приклад – станкова робота „Людська постать”, 1914 р.), своєю творчістю Архипенко взагалі принципово змінив попередні погляди на скульптурну пластику, перебуваючи у постійному пошуку нових виражальних засобів цього виду мистецтва. Митець змушував свої твори рухатися, оздоблював їх кольоровим склом і металоконструкціями, створював концептуальні моделі, що передавали художні ідеї автора у лаконічний, гранично формалізований спосіб (наприклад, „Жіночий торс”). У Києві плідно працювали всесвітньовідомий Казимир Малевич, футуристи брати Бурлюки. З початком Першої світової війни експресіоністський напрям розвивали кілька надзвичайно талановитих художників світового рівня, включаючи Олександра Богомазова. Ідеї національного модерну втілювали брати Василь і Федір Кричевські. 

ОСМУ (Об’єднання сучасних митців України), що сформувалося у пореволюційні роки, об’єднувало художників, які цікавилися передусім модерним мистецтвом. На чолі його стояв видатний художник-графік, що працював переважно у галузі театральної декорації (зокрема, створював декорації для театру Л. Курбаса „Березіль”) та портретного жанру, Анатоль Петрицький.

Цей період українського модернізму не мав завершення, був грубо обірваний сталінським режимом, котрий певний час підтримував інший різновид модернізму – соціалістичний. 

Соціалістична модернізація (20 – 30-ті роки ХХ ст.) Найяскравіше проявилася в такому напрямі, як конструктивізм. У конструктивізмі головну роль відіграють форми, ідеї, а також принципово нова методика творчої діяльності, що основана на об’єднанні всіх галузей мистецтва – живопису, архітектури, прикладного мистецтва, скульптури, головвним принципом яких є функціональність. Сама назва „конструктивізм” уперше з’являється у 1922 році під час виставки в Москві художників К. Медуницького та братів Георгія та Володимира Стенбергів. Художники демонструють матеріальну й технічну цінність своїх проектів, підкреслюють їх соціальне призначення. Конструктивізм ще називали „мистецтвом пролетаріату”. Представники цієї течії проголошували „смерть” мистецтва, стверджували необхідність служіння творчості соціалістичному виробництву.