+3 8(066) 185-39-18
fлексичного розряду. Так, загальновживаний іменник дмухач (діалектна назва вітру) у поетичному контексті Ю.Клена вживається для позначення особи.
Семантичні індивідуально-авторські новотвори виділяються на основі врахування принципу здатності розвитку лексичного значення слова до певної межі. Такою межею є зміна денотата, що свідчить про появу нового слова, напр.: обр (М.Філянський) - про обрій.
Одним із різновидів семантичних неологізмів С.Каня і Й.Токарський вважають слова з характерними експресивними ознаками, які часто є соціальними діалектизмами, напр.: польське glіпа “міліціонер” [44, с. 269].
Загалом високу продуктивність семантичної деривації неологи оцінюють тісною взаємодією як екстралінгвальних факторів (і передусім здатністю людського мислення узагальнювати й систематизувати у слові об’єкти навколишнього світу), так і лінгвістичних причин – прагненням до економії, уніфікації, системності засобів мовного позначення . Крім того, на появу нових значень у словах впливає також індивідуальна мовленнєва діяльність. Значення слова в кожному окремому акті вживання не завжди збігається з головним його значенням, оскільки кожному індивідові притаманне власне знання мови, власне коло асоціацій, і, до того ж, акт мовленнєвої діяльності завжди здійснюється в різних умовах [79, с. 19].
У цілому коло семантичних оказіоналізмів окреслити значно складніше, ніж лексичних чи граматичних, оскільки практично кожне естетично навантажене слово художнього чи публіцистичного тексту характеризується певними семантичними “прирощеннями” (чи, інакше, – контекстуальними значеннями, естетичними значеннями) [35, с. 8 - 12]. „Виявлення семантичних оказіоналізмів, – зазначає Л. В. Бєляєва, – вимагає від дослідників осмислення всіх компонентів художнього тексту, синтагматично й парадигматично з ним пов'язаних. Оказіоналізми цього типу народжуються в тексті впродовж усього розвитку фабули твору, у процесі формування образу автора й образів персонажів на основі багатоманітних міжслівних зв'язків. Діалектична суперечність між конечністю мовних засобів і безкінечністю їх понятійного та емоційного змісту, що відбиває художньо-поетичне пізнання світу, розв’язується у взаємовідношенні оказіоналізмів із мікроконтекстом, макроконтекстом, підтекстом і – ширше – ідейно-художнім контекстом усієї творчості письменника” [5, с. 13].
Дослідження специфіки власне семантичних неологізмів є на сьогодні, як вважають лексикологи, чи не найактуальнішим завданням, чимало проблем вивчення лексичних оказіоналізмів, особливо у словотвірному аспекті, загалом уже розв'язано. Індивідуально-авторські неологізми є невід’ємною частиною ідіолекту письменника, художніх творів, тоді як лексичних новотворів в ідіостилях письменників значно менше, а у багатьох авторів їх узагалі немає [35, с. 8].
5. Графосемантизми – специфічні неологічні утворення (Дослідники пропонують ще такі назви, як графосемантичні або графоакцентовані оказіоналізми, напр.: ГАЙДА-мак(а) (О.Влизько), СВУс (О.Рохович). Загалом використання графосемантичних засобів сприяє наданню номінативній одиниці як формальної, так і семантичної оригінальності.
6. Квазіномінації. Наприкінці XX ст. активізується використання у поетичних текстах т.зв. надскладних номінацій, утворених у результаті злиття компонентів синтаксичної конструкції в єдину цільнооформлену одиницю – “квазіномінацію”,напр.:“В-суглобах-біліючий-палець”(О.Забужко);“січневеповстаннянарейках” (О.Влизько). Такі одиниці завжди привертають увагу адресата, активізують сприйняття ним поетичного контексту.
7. Неозапозичення. Оказіональним є і свідомо запозичене автором слово іншомовного походження, що вводиться у поетичний контекст з певною стилістичною метою. Такі номінації так чи інакше пристосовуються до вимог мови-рецепієнта. На тлі узуальних вони сприймаються як несподівані, незвичні і, закономірно, – як оказіональні. Напр.: музикус – (М. Бажан) – від лат. musicus та ін.
Художньо-естетична потреба у використанні чужомовного слова, обов’язкова свідома видозміна його автором, відсутність фіксації конкретної модифікації у словниках української мови – чинники, на підставі врахування яких слова такого зразка розглядаються як оказіональні.
8. Оказіональні сполучення слів – це поєднання лексем, семантична сполучуваність яких в узусі неможлива внаслідок відсутності спільних сем у їх лексичних значеннях. Завдяки виникненню контекстуально зумовлених семантичних зрушень у залежному компоненті словосполучення такі спільні семи з’являються, напр.: Хату полагодить сніг-сиволатько… (В. Діденко).
Серед оказіональних сполучень слів дослідники виокремлюють:
а) фразеологічні оказіоналізми, які мотивуються стійкими сполуками слів і побудовані на обігруванні співвідношення фразеологічної твірної основи й похідного оказіонального словосполучення.
Терміни, що вживаються для позначення таких дериватів, різноманітні: трансформовані, індивідуально-авторські, оказіональні фразеологічні одиниці [Авксентьєв, Ужченко; Вакуров; Кунин; Османова];
б) синтаксичні оказіоналізми, до яких зараховуються, зокрема, конструкції з оказіональним керуванням, з оказіональним порядком слів та ін. [10, с. 432].
9. Окремі дослідники вирізняють ще т.зв. стилістичні оказіоналізми – “чужорідні мовні одиниці в однорідному стилістичному тексті, в одноплановому за добором мовних одиниць мовленні” [35, с. 11], Різновиди стилістичних оказіоналізмів описані, напр., Е.І.Ханпірою. Втім, як уважають інші мовознавці, здійснити облік і семантичний опис стилістичних оказіоналізмів практично нереально, оскільки поєднання стилістично різнорідних засобів можливе на різних мовних рівнях, включаючи синтаксичний: до того ж, методика опису стилістичних оказіоналізмів на сьогодні належним чином ще не опрацьована [35, с. 13].
1.2. Аспекти досліджень АЛН
Авторські лексичні номінації українських письменників становили об'єкт спеціальних досліджень багатьох науковців. Увага мовознавців спрямовувалася на вивчення різних аспектів цих одиниць – словотвірного, лексико-семантичного, функціонального, прагматичного, ономасіологічного, психолінгвістичного, лексикографічного. При цьому завжди в полі зору дослідників перебувала естетика оказіональної номінативної одиниці, створеної майстром художнього слова. Лексичні новотвори українських письменників досліджували, зокрема, Н. Адах., І. Білодід, С. Богдан, Г. Богуцька, А. Бондаренко, К. Брітікова, В. Ващенко, І. Вихованець, Н. Вовчук, Г. Вокальчук, Н. Гаврилюк, В. Герман, О. Давидова, Н. Дужик, Ю. Дядищева-Росовецька, С. Єрмоленко, Т. Єщенко, О.Жижома, А. Калєтнік, В. Карпова, Є. Карпіловська, Ю.