Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Такі структури є досить оригінальними і яскраво ілюструють індивідуальний стиль поетів.

Підсиленню ознаки, що активізує творчу уяву читача, сприяє вживання однорідних прикметників, які поєднуються в метафоричних структурах за допомогою сполучників чи без них. Це можна проілюструвати на прикладі таких метафор: стояло небо, дивне і сумне; усмішки липкі й випадкові (7, «Феєрія про диригента свічок») ; слово мужнє і звитяжне «На відкритті пам'ятника Лесі Українці у Києві». Ця ознака, яка характеризує те чи інше явище, предмет подається більш повно і конкретизовано.

У поезії сучасних поетів спостерігається загальна тенденція поетичного мовлення представляти ознаку в конкретних образах, називати її опосередковано, через асоціативні зв'язки між поняттями. Несподівана лексико-семантична сполучуваність виявляє особливості індивідуального стилю поетів, показує механізм творення індивідуально-авторських метафор на ґрунті узвичаєних загальномовних, традиційних метафор. Мовно-художні образи, створені сучасниками, характеризуються художньою довершеністю, де кожна деталь розкриває багатопланову семантику поетичного задуму.

 

 

Досить поширеними в поезії сучасників є метафори, що відтворюють внутрішній світ людини. Здебільшого це словосполучення типу «дієслово + іменник». На думку Віталія Макаровича Русанівського, «Метафоричний образ (що стосується поезії), побудований на дієсловах, виступає як засіб подвійного бачення світу: реальне виступає на фоні фантастичного, створеного уявою поета. І все ж уявний образ, подібно до тіні, що окреслює на стіні контури певного предмета, в усьому повторює реальний світ».

Метафори, семантичне ядро яких становить динамічна ознака, досить часто вживаються в сучасній поезії. У порівнянні з іменником і прикметником, характер переносних значень дієслова набагато складніший і різноманітніший. Ця складність зумовлена специфікою семантики дієслова як частини мови. Адже семантика дієслова в цілому більш абстрактна, ніж семантика іменника. Для дієслова характерна багатозначність у вживанні: воно передає процес, дію, стан, що відбувається над предметом, з предметом, при цьому характер дії узагальнюється і назва дії приписується ряду класів предметів. Значення дієслова виступає як опосередковане значенням іменника. Тому при аналізі семантики дієслова не можна не враховувати семантики іменників, що граматично пов'язуються в тексті з дієсловом.

На основі метафоризованого предиката поетами-сучасниками творяться різноманітні образи. Найчастіше вони виступають як індивідуально-авторські метафори.

Велика кількість метафор має у своєму складі предикат на позначення властивостей води. Поети досить часто використовують у процесі творення дієслова (тече, спливає, ллється і т. п.) І крізь тебе тече, твою плоть розриваючи, шепіт (8, «Дискотека. Повільний танець») ; Радість в душу хлюп та хлюп (4, «На концерті ансамблю «Ятрань» у палаці «Україна») ; Стікає плач по репаній корі (5, «Дерева плачуть соками землі») ; Чисті звуки оті // скрапують на серце (4, «В надвечірнім вогні») ; плющить чиясь самота й безнадія (12, «Чорнобиль. Три роки опісля») ; І струм зорі з немислимих віків // Мені у душу стомлену вливався (4, «Ночівля в Брукліні») ; Крапають роз'ятрені жалі (4, «Дерева плачуть соками землі») ; Присядемо…де ще не всі пісні // Із повінню спливли за видноколо (12, «Присядемо на березі Десни») ; Вже й життя все моє по шибках потекло (14, «Поема про каву») ; Коли листя по краплі тече з щільників золотих (8, «Не чекала. Не вміла») ; сірітиме небо стікаючи з втомлених пальців (13, «Спокуса Шерлока Голмса») ; І лють свою не міг я вилить в небо (11, «І лють свою не міг я вилить в небо») ; Так з роками міліють нам душі (8, «Я – зерниночка солі») ; Сніги образ ще не стекли рікою (16, «Коли дороги перейшли у сни») ; По краплині у глину ця пам'ять тікає, всякає... (8, «Я – зерниночка солі»).

Велику кількість вищезазначених предикатів використовує у своїй творчості Ігор Калинець: Із човників твоїх долонь стікає сонця мед на мене «Я радо йду у твій полон»; Спливають із медом тиждень за тижнем «Вірші з датою»; лилося із твоїх очей // на мене золоте причастя «Очі»; як у зелені шибки сплесне позолота «Свято»; Пливли світи // такі сплюндровані і димні «Очі»; хлюпає день, // бризка вогнем і вітрами «ЮР. О. Новаківського»; Ось смужка музики з вузького вікна бризнула «Провесінь»; І спливає тільки вічність по складках її одежі «Могила Шашкевича»; Тече сонет неквапно під рукою «Тече річка…».

Іноді абстрактні поняття уподібнюються за своїми властивостями вогню: Мене любов'ю засвітили скрипки (12, «Мене любов'ю засвітили скрипки») ; Чорна вість // Всю душу обпалила (4, «Цар природи») ; Тільки кущ морозу синювато // Край криниці все палахкотить (5, «Жабка із червоним черевцем») ; Степове надвечір'я спопелиться за мить (4, «Літо. Степ. «) ; Голоси палають, мов стожари (5, «Струна Леонтовича») ; Я стократ запалився цим днем (12, «Тим словам, що на душу лягли…»).

У поезіях Володимира Бровченка зустрічається велика кількість дієслівних метафор, які позначають психофізіологічні процеси та стани