Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Такі конструкції дуже економні, у стислій формі містять глибокий зміст, зберігаючи метафоричну основу (перенесення, порівняння), вони – водночас – прозорі, зрозумілі і без контексту, автономно: повінь образів (16, «У кімнаті душі моєї») ; води утрат (1, «Траса») ; Кора пришерхлих слів (8, «Цей чоловік») ; Цвіт очей (1, «Труп у кафетерії») ; Злива сварок, хмари мовчань (15, «Знову час промчався мимо») ; марнота слів (12, «Цей день мене до жалощів схилив») ; глей самообману (2, «Ну а зрештою, що скаженіти») ; Скло твого погляду (1, «У вікнах показують березень... «).

Метафорична генітивна конструкція містить у собі смислове ядро, тобто виражає думку або ідею, підпорядковану задуму поета. Кожен компонент такого словосполучення виражає певну семантику, яка тією чи іншою мірою стосується всього речення або контексту. Наприклад: І немає такої судьби і такої печалі, // Щоб мені не світилася суттю крізь шкло повсякдень (8, «Не чекала. Не вміла») ; І рентгенами поглядів буде... // Божевільне століття навиліт просвічувать нас (7, «Коли відходять тіні від нас») ; Мені з-за обрію війнуло // Безвісті нерайдужне крило (4, «Щось мене поменшало в природі») ; Кассандра, спокоєм завита, //легкім серпанку забуття // І сріблом місяця облита, // Тут залишає відбиття (6, «Кассандра») ; ще жаль мені, мамо, моєї коштовної крові, // Од якої от-от трісне жил запітнілий кришталь (8, «Розлучена»).

У граматичному аспекті генітивні конструкції являють собою поєднання іменників, один з яких вжито в називному відмінку, а другий – у родовому. У таких прикладах іменник у називному відмінку повністю залежить від другого іменника – у родовому відмінку. Наприклад: До мене в сні злетілись слів рої, // рядки сплітали у дзвінкі катрени (5, «До мене в сні») ; Я зібрала букет повноліття (16, «Ворожила собі на ромашці») ; латаття серця б'ється на воді (4, «Там, де була високою гора») ; І розливалася в скалі криштальна дзвінкість келиха небес (6, «Сон, що приснився... «) ; Кора пришерхлих слів прошурхотіла хрипко (8, «Цей чоловік») ; Цвіт очей лишився на сатині (1, «Труп у кафетерії») ; Вибір падає на того // кому перепадає найкраща маска // щоб вона пустила в обличчя коріння нервів (14, «Маски») ; в печальну чашу печального часу (16, «Лавровий сонет») ; Після себе лишила // дві пелюстки тривоги (15, «Щоденник душі») ; Навіщо пити кров мого чекання! (6, «Надвечір'я»).

Семантичний зміст метафори будується насамперед на зіставленні двох понять. Це виступає в структурі іменникових конструкцій найбільш приховано, а щодо багатьох метафоричних конструкцій, позначених виразною авторською індивідуальністю, то можна говорити тільки про асоціативне ставлення понять. Наприклад: Знемоги давній плід (3, «Вужі») ; Хмар отара (5, «Макарівський яр») ; клубок чуттів (5, «Забольниця») ; Зелений гай мого життя (3, «Того життя, коли ми зодягали…») ; пам'яті крила (4, «Надя з Ліона») ; сад пам'яті (14, «Птахи і люди») ; хміль волі, прожилки життя (6, «Сон, що приснився») ; біль та щастя зір (6, «Останній острів наростає») очі надії (8, «Фінал. Контрапункт») ; вітаміни дощу, гірка мікстура спротиву; касторка нудьги (13, «Реанімаційний диптих») ; хмари вінок (16, «Малюнок цей нагадує про зиму... «) ; Зморшки зім'ятої постелі (14, «Дім який збудував хтось»).

Серед генітивів цих конструкцій із метафоричним значенням у поезії сучасників виділяються ті, в яких один із компонентів генітивної конструкції словотвірно співвідноситься з прикметником. Іменникова ознака, порівняно з прикметниковою, виявляється більш абстрактною і виразною щодо метафоричного змісту генітивної конструкції. Наприклад, такі генітивні конструкції, як: смарагд очей (6, «Дорога») ; синь дібров (4, «І далина – ясніше») ; шаленство злив (5, «Осінь») порівняно співвідносяться із словосполученнями смарагдові (зелені) очі, сині діброви, шалені зливи. Перша ознака, тобто іменникова, абстрактна, а прикметникова – більш конкретизує поняття.

Іменник передає ознаку в найбільш узагальненій предметній формі. У цьому полягає його специфіка як частини мови, порівняно з прикметником і дієсловом. Ця якість іменника найповніше розкривається саме в генітивних конструкціях. Наприклад: біль душі (душа болить) ; хода грози (гроза ходить) ; крик спеки (спека кричить).

Прикметник означає визначену якість, певну ознаку, яка властива тому чи іншому предмету чи явищу, а іменник, утворений від прикметника, виражає якість як предмет, опредмечену якість, яка розглядається абстраговано, сконцентровано. Ознака, яка якісно, нейтрально позначається прикметником, подається в зібраному вияві в іменнику, який утворений від прикметника. Такі метафори відрізняються більшою насиченістю якості. Наприклад: зелень очей, синь дібров, гниль слів.

Отже, іменник, оскільки він виражає об'єктивні відношення дійсності, може не тільки позначати об'єкт, але й виступати у функції його характеристики: характеристика – це вторинне позначення речей, заснованих на складних взаємозв'язках понять, які перехрещуються одне з одним в різних напрямках.

Оскільки, у поетичному словнику сучасних поетів велика кількість іменникових конструкцій, які здатні бути джерелом створення метафоричного образу, ми спробуємо їх об'єднати у певні лексико-тематичні групи: (назви речовин та матеріалів; назви одягу та текстильних виробів;