Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Таким чином, із назвами світлих, яскравих кольорів у метафоричних словосполученнях поети пов'язують події, явища, приємні для людини, ті, що викликають емоції радості, задоволення, щастя; з назвами темних кольорів – події, явища, які викликають тяжкі, гнітючі почуття.

У художньому словнику деяких поетів наявні прикметникові метафори, в основі яких лежать назви дорогоцінних металів. Вжиті вони поетами для характеристики кольору різних предметів, абстрактних понять для надання їм метафоризованого образу. Наприклад: золоте причастя (10, «Очі») ; срібний невід (11, «Я полем йду. Торкаю сонця віть»).

Вирази такої конструкції підсилюють образне звучання віршів, створюють емоційний вплив на читача.

Джерелом переносного вживання служать назви матеріалів, металів, які в основному вживаються як засіб оцінки певних фізичних якостей предметів, особливо – їх міцності. Наприклад: гірський кришталь; гранітне слово; кам'яне серце.

Найбільшу групу перенесень у поезії сучасників становлять ті, в основі яких лежить перенесення якостей і властивостей живих істот в сферу неживих предметів. Метафори такого змісту несподівано освітлюють семантику конкретної лексики. Наприклад: тиша молода (4, «Літо. Степ. «) ; Ніжність така сором'язлива (3, «Сухішає, витончується шкіра... «) ; лагідні гори (9, «Церква») ; модні кульбаби (3, «Ці дні, прожиті нами, відійшли») ; замислене небо; закохані очі.

Одухотворення в галузі прикметника за допомогою віднесення прикметників на означення явищ живої сфери до неживих предметів має в порівнянні з іменником дещо обмежене застосування, причому в багатьох прикладах спостерігається перехід від зовнішнього одухотворення до більш глибокого – з елементами психічної характеристики.

Семантично цілісну групу становлять ті метафори, які є назвами-конкретизаторами індивідуальних властивостей людини (сивий, п'яний, сумний, босий, вагітна тощо) : голодний Хрещатик (14, «Кажуть що каміння не живе... «) ; Мить, що вагітна Вічністю (6, «Про дерево») ; п'яні небеса; терпне подих на такому п'яному дощі (13, «Спокуса Шерлока Холмса»).

Оновлення внутрішньої форми метафор призводить до набуття поетами виразно-неповторного стилю, незвичної манери письма. Авторська метафорика отримує ознаки авангардного віршування, оскільки містить семи, марковані розмовно-зниженим стилістичним відтінком: зайшлася б осінь плачем сопливим (13, «Вистава з одним антрактом») ; безробітний бомжонутий дощ (14, «Ти гадюку пригрів біля серця») ; Синюшне небо (8, «Пробудження») ; підтоптаний липень (13, «Останній лист») ; П'янючі рими (1, «Як горохом об стіну») ; Європа навідліг розхристана (7, «Пророцтво Нострадамуса») ; неголені абрикоси (1, «Хитка дипломатія кухонь») ; Проклятий світ ще не напився крові (4, «Старчиха – осінь») ; Моє хворе століття, моє голомозе століття! (8, «Голосом 80-х») ; Смердючий букет у вітальні (1, «Під поцілунками народжених дощів») ; Вкраїно гола й боса (7, «Щирого золота зливок – талант») ; На креси божевільної Європи // Захитаних кордонів і умів (8, «Страх: прогулянка в прикордонній смузі») ; брехливий вірш (4, «Учора вранці») ; Зчорноблений Дніпро (4, «Наша одвічна пісня»).

В окрему підгрупу виокремлюємо прикметникові метафори в основі яких назви хвороб та хворобливих станів людської істоти: застуджені брами (13, «Вистава з одним антрактом») ; Рубцьовані надії, та живі (5, «Герць») хронічно хворі книжки, смертельний біль (16, «У вільний від свята час»).

У поетичному мовленні поетів вживаються слова-конкретизатори індивідуальних властивостей тварин (дзьобатий, хижий, дикий і под.) : гостродзьобий олівець (16, «Вдивляюся у вірш, немов у дзеркало... «) ; перелітної любові (14, «А відпочатку до кінця») ; вітри ікласті; дикий камінь; Був я дикий (3, «Старі коханці») ; хижий екстаз погоні (8, «Два транс-атлантичні сонети»).

В окрему підгрупу можна виокремити прикметникові метафори з назвами-конкретизаторами індивідуальних властивостей рослин (зів'ялий, гіллястий, листяний) : гілляста доля (3, «Із вечора упав такий мороз... «) ; Пелюсткова шкіра (8, «Портрет К. М. Грушевської в юності») ; пуп'янкова молодість (1, «Під поцілунками народжених дощів») ; прив'ялий запах (14, «Поема про каву») ; в'янучі серця (13, «Триптих»).

Синтаксичні функції прикметника в реченні у порівнянні з іменником більш одноманітні: прикметник виступає або в ролі означення до іменника, або в ролі предикатива, або ж (у прислівниковій формі) у функції ознаки іншої ознаки чи ознаки осіб. Переносність семантики прикметника розкривається у взаємодії його з іменником у межах словосполучення. Також можна виділити структури із вживанням однорідних членів речення, синонімів, антонімів, порівнянь та у межах широкого контексту.

Прикметникові метафоричні структури типу «прикметник + іменник» – явище поширене у сучасній поезії. Наприклад: епохи смертоносні (7, «Аркуш із блокнота») ; зоряне вино (6, «Чому поетам не дано») ; крихке наше щастя (8, «І солод слів») ; вірш примерзлий (11, «Ця рання паска – зовсім без тепла») ; Туман загуслий (4, «На концерті ансамблю «Поезії») ; Тернове око (4, «Білява стежка поміж лободи») ; мертві віконниці (13, «Вистава з одним антрактом») ; приспущена душа (7, «Фінал. Контрапункт») ; скрипуче зітхання і скім (10, «Вигнання») ; Терпкий погляд (8, «О, ця нервозність, гостра, ніби лезо») ; холодні слова (2, «Друже мій, дорогий Хемінгуею») ; невигойна вина «І знов сміється степова дорога»; тремтливе серце «Параолімпійські ігри»; пісня пломінка «Капела в