Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Українська поезія засвідчила тенденцію до надмірної зосередженості на сучасності, перевантажені семантики тексту термінологічною лексикою, поняттями і витворами модерного життя, наскрізними образами, що характеризують нинішню епоху: Але самотність, воля і неволя // спотворені ілюмінатори бемолів // дієзів грати іграшкові (14, «Поема про каву») ; А я тобі протранскрибую тишу, // Розгорнуту метафору себе (2, «Мандрую напівсонними стежками») ; Реанімація душі (6, «Реанімація слова») ; іде девальвація слова (7, «Скерцо») ; Чи можна повітрю видати вотум довіри? (3, «Сонет у грудні»).

Опредмечування в метафорі набуває парадоксальних характеристик, які відбивають незвичний погляд авторів, специфічну їм художню мову: лежатиму як утопленик на дні осені (9, «Приготовлення до осені») ; Я піднімаюсь до вершини дна, // І падаю в провалля висі (6, «Зазирни в мої очі осінні») ; Все що вмирало в пам'яті на дні (4, «Між молодих осель»).

У генітивному сполученні метафоризоване слово зберігає своє пряме значення і передає основну ознаку поняття, виступаючи смисловим ядром, а метафоризуючі слова переосмислюються під впливом словосполучуваності.

Такі словосполучення допомагають поетам відтворити своє бачення предметного світу.

Опредмечування ознак – загальна тенденція поетичних метафор, що мають форму іменникових сполучень. У сучасній поезії ця загальна тенденція спирається на процес обуденювання, на побутово-предметну конкретизацію понять і явищ, які, звичайно, набувають у загальномовному словнику кожного поета піднесеного звучання. Таким чином, метафоричне значення іменника розкривається або в залежності від синтаксичних функцій його в реченні, або в залежності від синтаксичних і семантичних зв'язків з іншими словами в реченні. Але семантика слова, метафоричність його значення не створюється контекстом – лексичним чи синтаксичним, а, навпаки, тягне за собою необхідність того чи іншого контексту. Для семантики вирішальну роль відіграє зв'язок слова з реальною дійсністю, тобто позитивні фактори. Якщо ж метафора має оцінне значення, то спосіб конкретизації значення слова відіграє вирішальну роль.

Лексична система мови збагачується завдяки поповненню її іменниковими сполученнями з метафоризуючим змістом. Ці компоненти функціонують у поезії сучасників, як поширені, емоційно-забарвлені назви предметів, рослин, ситуацій, явищ, ознак, що протиставляються логічно-понятійним структурам. Поети, як досвідченні майстри художнього слова, вклали в них своє вміння переосмислювати явища навколишнього світу і цим естетично збагатили поетичну мову.

В українській, російській і частково німецькій мовах найважливішим способом конкретизації семантики іменника є вживання його з генітивом, родовий відмінок при іменнику з переносними значеннями передає широку гаму семантичних зв'язків слів, за якими лежать зв'язки речей об'єктивної дійсності: означення, предикація, міра, кількість, приналежність, порівняння, уподібнення.

Генітивні конструкції є також засобом передачі конденсованих уявлень на основі зіставлення з конкретними діями, звуковими, зоровими, дотиковими асоціаціями, і засобом вираження розгорнутого найменування типових для етичних контекстів ситуацій, явищ.

 

 

Вираженню опредмеченої чи якісної ознаки через оцінно-експресивне маркування, що покликане активізувати уяву читача, у поетичній творчості слугують прикметникові метафори. Прикметникові метафори допомагають автору найповніше охарактеризувати той чи інший предмет, образ, явище.

Словник прикметникових метафор поетів-сучасників – особливий світ, який відкриває перед читачем предмет у різноплановій, образній характеристиці. Аналіз їхніх поезій підкреслює безвимірність всесвіту, доводить, що предмети і явища співвідносні з реаліями життя.

Поети тонко естетизують колір, звук, форму. Основним компонентом метафоричного образу в поезії є колір. Прикметникові метафори, що містять значення кольору, побудовані на зорових відчуттях, тому вони легко виділяються семантично, бо в самій реальній дійсності ця якість предметів має чітке значення і пізнається виключно за допомогою зору, а не в комплексі дотиково-зорового сприймання. Сюди належать, по-перше, якісні прикметники на означення простих кольорів, по-друге, відносні прикметники. Найбільш поширені якісні прикметники, вони означають прості кольори, які сприймаються певним мовним колективом, вони широко відомі, і ще здавна з тим чи іншим кольором пов'язуються певні уявлення негативного чи позитивного змісту. Часто прикметникові метафори цієї групи можуть мати відтінок символічного значення, а символи завжди виникають на ґрунті добре відомих, усвідомлених певним колективом понять. Перенесення відбувається із сфери психічного, cоціального. Якісний прикметник червоний, передаючи зорові відчуття, вживається у прямому значенні й об'єднує величезну кількість різноманітних понять, таких, наприклад: як кров – кров троянд; вогонь – вогонь світанку.

Пряме значення прикметника червоний виступає в сполученні з іменниками, які називають природні явища, а також з іменниками – назвами рослин. Крім вказівки на колір, прикметник має похідне, переносне значення, яке перетворює назву в поетичний символ. Наприклад: кривавий захід; криваві краплі калини.

Червоний колір набуває в поезії своєрідних відтінків, які допомагають відтворити точніше метафоричний образ: багряне сонце; хмари пурпурові; дзвони малинові.

Колірна гама сучасної поезії, яка в основному виражена в метафоричних структурах, ощадлива і небагата, але психологізована, збагачена умовно-асоціативним змістом.

Гама кольорів, що виявляє індивідуальну манеру поета, спираючись на потенційну зображену здатність лексичних значень, розширює сполучуваність загальновживаних слів, збагачує їх лексико-семантичну структуру. Метафори, побудовані на багатозначності кольорової гами, викликають найнесподіваніші асоціації. Наприклад: сивий сум (3, «Різдво в Європі») ; сивий дух (15, «Дерево, звалене вітром») ; думи посивілі (6, «Хай будуть тільки тіні чорно-білі») ; синя даль, білий світ, чорна звістка (4, «Дубове листя») ; синій птах; чорний страх (8, «Пророцтва Нострадамуса»).

Слова на