Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Осінь ось осінь // осипається осатаніло // чорним листям полуда з очей (14, «Осінь ось осінь») – на химероморфізацію вказує лексема «осатаніло», що поєднується у контексті з ботанонімами «осипається», «листям».

У поезії досліджуваного періоду зустрічаються персоніфіковані химероморфні образи у яких антропоморфізація поєднується з ботаноморфізацією: Ваші руки гіллясто-нервові (8, «Феєрія про диригента свічок») ; А друга [яблуня]в рівчаку зламала ногу, // Волала, бідна, кликала рідню (4, «Був сад») ; Сад квітучими руками // нас на любов благословляв (4, «Пливе чаклунка-ніч над нами») ; Сонях на городі…вигинає шию // Ногою тупне – аж земля гуде (5, «Вулиця чабана») ; закохана весна обцілувала пролісками ліс (1, «Господь проводжав діточок із Едемського саду») ; Похитнулась ромашка долі, //в кулачку затиснувши відчай (15, «Зустрітись із собою») ; Примостились кущики пожеж (1, «Зі скляного») ; Горлом, втікала душа // тільки при денному світлі // – зов'яла, смеркла (8, Прощання між зірок»).

Цікавий багатовимірний химероморфний образ Осені творить Марина Павленко у вірші «Скільки запрошую Осінь у гості»: Скільки запрошую Осінь у гості – // ніяк не одважиться. // Засоромившись та зашарівшись калиною, // на порозі тупцюється... крайчик столу присіла, зіщулившись // жменькою кленового листу... відгукнулася приязним яблуком... На мої розчаровані очі // усміхнулася чорнобривцево, // перевзулась у коридорчику // в розчалапані туфлі-калюжі // й пішла.

Синій вітер у моїм полоні // Чи у вітру у полоні…//Синьовітер – вихор з Оболоні // Враз під себе хмари підім'яв. // Кружельнув над лісом і над містом, // Сизогриво даль підперезав. У наведених рядках поезії Анатолія Мойсієнка вітер постає як стихія, птах, і як тварина. Крім того, зміст цієї метафори доповнений символікою синього кольору, який пов'язують із внутрішнім світом людини, її духовністю і підсвідомим.

Значно рідше у поезії зустрічаються химероморфні образи, які містять у собі ознаки одночасно людини, тварини і рослини: діти ростуть придорожні // на кволих блакитних // ногах магазинних курчат (8, «Погляд знадвору») ; [Пам'ять] жила в мені, витала на довкіллі // І проростала через товщу літ // В стеблині кожній (4, «Поема пам'яті») ; В тебе в очах волохаті дерева // Трепетно сіпають ніжними пальцями (1, «В тебе в очах волохаті дерева»).

Побудова мовної картини світу за допомогою химерометафор відбиває тенденцію до ускладненої метафорики, що будується на парадоксальних асоціативних механізмах, засвідчує високі розумово-інтелектуальні здібності адресантів мовнопоетичної комунікації сьогодення.

 

 

Кожен художник слова має свій власний метафоричний світ, осмислений, освоєний свідомістю, баченням, темпераментом художника, – улюблені барви і сфери асоціацій, свій спосіб мистецького синтезу.

Образно-метафоричний світ є одним з тих начал, що визначають творчу індивідуальність художника. У ньому виявляється специфіка поетичних «органів чуття» художника, його емоційний тип. Письменник не «соромиться» своєї суб'єктивності, ніби вводить нас у пізнавальний процес. Він не ховає свого бачення, сприймання, оцінки, опосередковує через них об'єктивно-пізнане.

Метафоричний світ сучасників багатий, неповторний. Оживлення у їхніх метафорах набуває особливих, іноді парадоксальних характеристик, які відбивають незвичний погляд поетів на світ, визначають творчу індивідуальність художників слова. Але ця парадоксальність не руйнує дійсності, а допомагає наново побачити її, відкрити читачу те, що могло відкритися тільки у зв'язку з поетом, його художнім баченням і сприйманням.

Семантичні особливості індивідуально-авторських метафор репродукуються в метафорі-оживлення (антропоморфізація, зооморфізація, ботаноморфізація, химероморфізація). Вони є складовою ідіостилю досліджуваних авторів і підсилюють зв'язок поетичного твору з предметами та явищами об'єктивної дійсності.

Поєднання двох підходів до класифікацій метафор (за семантикою і належністю компонента метафори до певної лексико-тематичної групи) в одну, на наш погляд, дозволяє більш детально описати існуючі різновиди переносних вживань слів в українській поетичній мові. Окрім цього, нами було типологізовано унікальну підгрупу метафор-оживлень – химерометафору. Останнє є важливим для цілісного уявлення мовознавців про специфіку та різновиди метафор у художньому мовленні.

 

 

Метафору в поетичному тексті можна розглядати з різних боків. За граматичними ознаками метафори диференціюються за частинами мови, що зумовлює їх структурні особливості.

Структура метафори залежить від того, які семантичні відношення вона виражає. Відповідно до цього семантичне ядро поетичних метафор становить іменникова, прикметникова чи дієслівна ознака.

Серед іменникових сполучень найпоширенішими структурами, які засвідчують процес метафоризації, є генітивні конструкції. Неоднозначно вирішується питання відносно конструкцій з генітивом у лінгвістичній науці. У роботах А. Б. Анікіної, Н. О. Басілої, О. В. Бєльського та інших генітивна конструкція розглядається як метафорична. Ю. І. Левін і В. П. Григор'єв відносять її до родового порівняння, але В. П. Григор'єв допускає і подвійну характеристику-порівняння в метафорі.

У поезії обраних нами сучасників ці конструкції виявляють тематичну різноманітність щодо поєднаних конкретно-чуттєвих понять: Снігу щебетання (5, «Заінилось, посивіло, зболіло…») ; цегла віри, цемент справжності (14, «Поема про каву») ; валіза справ земних... (6, «Тій, що зводить опівночі