+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
97
Мова:
Українська
(2, «Друже мій, дорогий Хемінгуею»). Ліричний спосіб мовомислення відтворює норму асоціативної закріпленості у свідомості мовців концепту совість через конкретно відчутну істоту птаха, відзеркалюючи етичний досвід українців – совість можна втратити, загубити та модифікуючи цеж значення в новітню метафору совість відлетіла у нетеплі краї. Поїзд метро перелітає Дніпро (3, «Поїзд 2000») ; Сповзають з лиця всі усмішки липкі й випадкові (7, «Феєрія про диригента свічок») ; Любов в піднебессі до часу літає (4, «Надя з Ліона») ; І думка моя збуджено шугає, // У піднебесся жайвором зрина (5, «Переджнив'я») ; То жалить сніг, то теплий дощ покропить (4, «Поема пам'яті») ; Коли до рук мозолики тверді // Зліталися (4, «За сивими курганами»).
Зооморфізація відбувається, коли абстрактні поняття, предмети, явища природи наділяються властивостями тварин: Тільки вікна відлетіли // а стіни не сплять // І небо чомусь не хоче // вити гнізд в очах (14, «Облетіла білизна пелюстками») ; Смичок дельфіном літав по струнах (9, «Прадід») ; Вони [слова] кусають за пальці і вигризають мозок (13, «Соdа») ; І відсвіт вужится межево (11, «Отак самую і сумую») ; Лиш вітер копитить в сто срібних підків (12, «Голосіївська осінь») ; Ще лижі лижуть ложе кучугур (12, «Сніги лежать») ; хвоста задерши // пергамент по луці брикає (9, «Пергамент») ; Сонячний зайчик // радісно гриз // листя морської капусти // хвиля й собі апетитно // вилизувала каміння (16, «Якщо придивитись уважніше»).
Велика кількість вищезазначених метафор у поезіях Володимира Бровченка: Колись душа жила в моєму серці, // Тепер тривожно крилить по світах «Про серце і душу»; Кує з перебоями серце твоє «Щось ти дуже спокійний»; [спомин]заворкує мені, защебече «Забіліли каштани»; Здалини, із пітьми // Прилітають громи «Тиша і домовичок»; Чарівна ніч пливла над нами «Василеві Сичевському»; І знялась у простір щонайвища нота «Ходить хвора мати…»; То піснею зігріті їхні душі // Летять додому з виру суєти «Імпровізований концерт»; А ваше слово, мужнє і звитяжне, // Зигзицею витає понад нами «На відкриття пам'ятника Лесі Українці у Києві»; Листок…закружляв – не ліг, // А пурхнув у відчинену кватирку «Дубове листя»; Я пройшов собі на дальні схили, // Де гніздиться тиша молода; Пісню мугиче, // Ту що в ній загніздилась «Літо. Степ. «; Птиці-звуки з другої сопілки // Наді мною крилять день і ніч «Три сопілки»; Бруклін лежить, – // Рани нічні зализує «Ночівля в Брукліні»; Серце ссе невигойна вина «Ізнов сміється степова дорога»; За ним басують хлібні зливи «Вулиця Малишка»; Прилетить[спомин] і крильми до вікна припаде, «Забіліли каштани»; Злетить тремтливе серце на Говерлу «Параолімпійські ігри»; І пісня пломінка злітала з губ «Капела в степах».
Ключовими словами постають назви звуковимови тварин (вити, скавчати, ревти, муркотіти тощо) : Зчорноблений Дніпро реве, клекоче // Та каламуть горами підійма (4, «Наша одвічна пісня») ; Пригаслими вулканами кургани клекотять (5, «А вже новітні дідичі») ; Було нам важко, як ревла війна (4, «Переборення») ; Ревуть житейські шторми без упину (5, «На фермі Федора Довганюка під Едмінтоном») ; [Дорога] спочатку мукала, тужила та іржала, // А далі фуркала (5, «Коли планету брали ми на руки») ; А поїзд наш уже, здається, // Натужно квокче через міст (4, «Капела в степах») ; Валують собаки і вітер (12, «Валують собаки і вітер») ; громи крякали (11, «Я полем йду. Торкаю сонця віть») ; безвихідь завиває у вікні (12, «І кватирка не стишить уже ні жалів, ні плачу») ; Підземка на естакаді реве (4, «Ночівля в Брукліні») ; І море вже ревло в летінні (11, «Так грали чайки білопінно») ; Іржали шаблі на всі тони (7, «І двері розчахнулись... «) ; Десятки дверей скавучать раз заразом (15, «Ой, зачиняйте кватирку!»).
Метафора «кукурікав світанок» (15, «Двоє малих хлоп'яток») базується на традиційній асоціації: кукурікає півень – світає.
З-поміж ключових слів зооморфних метафор виокремлюються зооназви (птах, гадюка, кіт, павук, їжак, звір, риба тощо) : Твої руки дельфіни у сітці волосся. (14, «Ми належимо темені») ; Ми їжачки, що власними колючками колються (14, «Ти такий схожий на мене») ; Я ящірка з зашитими очима (3, «Між лугових опеньок у траві») ; Земля то павук велетенський (14, «Цей пагорб опадає як опара»).
Метафоричний образ серця твориться поетами як традиційними засобами метафоризації «серце – червоний птах», так і новаторськими: Я ж не можу випустити на волю червоного птаха що б'ється головою об ребра (14, «Я не можу випустити на волю червоного птаха») ; Виверталася жабеням – // їжте слимак мого серця (2, «У лунких водовертях»).
Зазнають зооморфізації абстрактні поняття: тривога твоя нез'ясована // тринога киця чорна на мосту (14, «І прилетить нізвідки птах») ; виловлюю міль занадто гарячих марень (16, «У цьому вірші жінка не страшна»).
Зооморфізуються за допомогою зооназв різноманітні поняття й явища: Знову час промчався мимо // псом нестримним і голодним. (15, «Знову час, промчався мимо») ; Чорний запах сидить по закутках павуком (14, «Кухня готує сварки») ; Чоловік з'являється круком (14, «Чоловік») ; Малим Оленятком // чорнооко поблискує ранок до мене (15,