+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
97
Мова:
Українська
твої виростали // Спрагла двох крапель жодної не дістала (14, «Інше 1») ; вітер доростає до небес (12, «Перекладаючи Андреаса Окопенка») ; І слово нами мовлене колись, // Мов ожило і знов забрунькувало (11, «І знову над Черніговом громи») ; Сонце над її головою росте (4, «Галина здоровкається») ; Душа в березні калиною зросте (4, «Лісосмуги») ; В проміння степу голосне // Життя новий ще пустить пагін (5, «Думка Норільська») ; Безсмертні дзьобики трави // Проклюнули неспалену землицю (4, «Джмелик») ; При світлі яснім, // що проростає із небесної стріхи (3, «Ніжність як сон, де непевний, мінливий сюжет») ; ростуть скарби на земному дні (7, «Лист до Марі Хоу») ; Твої очі вростають в мою печаль (1, «Ти знову поруч, знову біля мене... «).
У багатьох ботаноморфізованих метафорах опорною виступає лексема на означення «цвітіння, розквітання»: Шукала світ, що мав цвісти для двох (2, «Янгол») ; коли на грифах чорних розцвіло сто струн (12, «Перекладаючи Андреаса Окопенка») ; Чорнобиль крапку // Поставить там, де квітнула краса (5, «Не так давно») ; В моїй родині колосились внуки (4, «Коли планету брали ми на руки») ; І ми в цім квітні. Вже й заквітнювали (11, «І знову над Черніговом громи») ; Чи світло то із-під твоїх повік // Прощально ластовинням так заквітло (12, «Ці сосни Києва нам пам'ятати разом») ; Діти розквітають помалу (3, «Ластівки») ; Розбрунькується тиша // Вчорашніх крайніх меж (5, «І далина – ясніше») ; Кольори заколосились, кольори (4, «На концерті ансамблю «Ятрань» у палаці «Україна») ; коли серця вибухають, як пуп'янки ружі (9, «Коструб») ; зацвітають // ці вапняки, ці карстові печери, // ці потопельні кістяки – бетонні // балки й перекриття у жабуринні (7, «І двері розчахнулись») ; Уже й травень зелом порозквітнув (5, «Не клює, хоч убий…») ; Щоб швидше свічки полум'я розквітло (16, «Я почала розуміти... «) ; руки вчительські всю осінь, весну й зиму // Чорнилом фіолетово цвітуть (15, «Серед людної вулиці»).
Групу ботаноморфних метафор становлять утворення, які базуються на співставлення станів предметів, явищ, понять з процесами відцвітання, опадання листя: зів'яв дзвін, як гарбузова квітка (10, «Калиновий герб») ; і облітала, як осінь, черствість (9, «Ікони») ; Осипається церква жовтим листям шибок (10, «Калиновий герб») ; з вуст шорсткий осипається подих (8, «Любов») ; опадає країна (1, «Хотіла моєї історії... «) ; аркуш всихає, скрутившись (7, «Коханий! – я пишу це слово навпрошки») ; на вишкірені зуби // легенький усміх опаде (3, «Я пам'ятаю довгу юну спину») ; стомленим шелестом падали кроки (13, «Вистава з одним антрактом») ; Вечірня спека опадає кружно (3, «Серпень у місті»).
Поети часто застосовують слова-назви сфери біологічного існування рослин на позначення внутрішніх станів людського індивіда: Я проросту своїм зухвалим его // Над рампами ошкірених проваль // і осягну предтечу самоти (13, «Триптих») ; Корінням в мене проросте // Його страждання-ностальгія (4, «Щось мене поменшало в природі») ; я обростаю зеленню і стаю зовсім дикою (14, «Місто постелилося пустелею») ; Проростати у тиші крізь себе (8, «Блазень співає») ; Тільки біле й зелене // рослинне материнство проростає в мені // і зав'язується // вузлики напам'ять (14, «Поема про каву»).
Ботаноморфізації зазнають також явище буденного світу: брук обростає дощами і тліють вікна на захід; десь достигають незаймані нами квартали // сухітними персами сірих дорійських колон (13, «Вистава з одним антрактом»).
Ключовими постають також назви дій, що пов'язані з рослинами (сіяти, обривати і под.) : Ти що крок висівав наконечники чорного страху (8, «Пророцтва Нострадамуса») ; Дроти місяця слово сій // На дахи, на асфальти – притьмом! (7, «Вогняного напни плаща») ; Виривала тебе із усього жахливо земного (1, «В тебе в очах волохаті дерева.. «) ; День по дню, день по дню // Я в собі корчувала усе, що тобі не потрібно (7, «Од такої тоски») ; Камінь орю, камінь сію, камінь жну (16, «На кону розкопаного амфітеатру»).
Назви-конкретизатори індивідуальних властивостей рослин (зів'ялий, гіллястий, листяний) теж входять до складу ботаноморфних метафор: гілляста доля (3, «Із вечора упав такий мороз... «) ; Пелюсткова шкіра блондинки (8, «Портрет К. М. Грушевської в юності») ; Мій дух пуп'янкової молодості (1, «Під поцілунками народжених дощів») ; посковзнувся на рушникові, // що під ноги ліг мені листяно (15, «Ах, яка здійнялась негода!») ; прив'ялий запах холоду // вільної волі самотнього (14, «Поема про каву») ; Всі обрубані досвідом (8, «Літературщина») ; щоб в пам'яті своїй сміливо-довгій перетравити в'янучі серця (13, «Триптих»).
Назви нерахованих сукупностей рослин частіше реалізуються лексемами – ліс, парк, рідше – букет, вінок: ліси піднятих рук для сокири (14, «Жданики») ; Цей вірш – правічний ліс // [... ] Цей вірш – затишний парк (15, «Читаючи інших») ; букет строкатої пісні (13, «Вистава з одним антрактом»).
Ботаноморфні метафори поезій творяться на основі ключових слів-назв рослин (квітка, дерево, м'ята, кульбаба та ін.) : Пам'ять зім'ята м'ята у руці (14, «Поема про каву») ; Хай до ранку у ній