Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Назви рослин входять до складу метафоричних образів слова, поезії: І вся поезія – лиш сором і нудьга, // нещасна квітка, люба, дорога (3, «Починається знов алергія... «) ; Чортополох з ужитих словес (7, «Конкурс краси») ; В голові – густий спориш // П'янючих рим і триєдиних терцій (1, «Як горохом об стіну»).

Ботаноморфізується сонце і місяць: сонце покотилося полуницею поцілунку // і загубилося в губах // і має смак маку // і стає сном (14, «Дівчина спить на сходинках свого тіла») ; І місяць лимоном у склянці станційного чаю (2, «Це було б круто»).

Найчастіше ботаноніми виступають опорними лексемами у метафорах на позначення людських ознак і властивостей: Обнімаю у тебе древа рук (14, «Я не знала його імені») ; Підводна квітка мого обличчя (8, «Автопортрет без ревнощів») ; ці вологі безмежно // Магдалинині чорні маслини // з-під вигнутих вій (8, «Коментар до дій св. Апостолів») ; А у мене очі повні м'яти (1, «Павукуватий ставковий Равлик... «) ; А я – північна квітка. Я – ромашка (16, «Забуте осінню яблуко»).

Мовний стиль поетів характеризується нігілістичною позицією щодо традаційної рослинної символіки: Столітня осінь. //Вулики і мед. // Калина. Самогонка із калини (Марина Павленко «Сонет безіменних квітів»).

Поети утверджують новітній знак в українській лінгвокультурі – кульбабу: Я-кульбаба (15, «Я – кульбаба... «) ; країна сонячної Кульбабії (13, «Реанімаційний диптих») ; з кульбабки сонця (15, «Які у неї вправні акварелі!») ; У степи! В Українські широкі. // Там ростуть модні кульбаби (3, «Ці дні, прожиті нами, відійшли») ; Я – капітан кульбабових полів (15, «Гора Кішка»).

Дане явище можна потрактувати як прагнення поетів до розширення та збагачення поетичного мовлення новими метафоричними зразками.

З-поміж ключових слів ботанометафор виокремлюємо також назви частин рослин, плодів (пелюстка, пагін, корінь, листок і под.) : Кора пришерхлих слів прошурхотіла хрипко (8, «Цей чоловік») ; Цвіт очей лишився на сатині (1, «Труп у кафетерії») ; Вибір падає на того // кому перепадає найкраща маска // щоб вона пустила в обличчя коріння нервів (14, «Маски»).

Для творення ботаноморфних метафор продуктивною є лексема пелюстка: О, я знаю, за мить // спалахнуть пелюстками живого вогню (8, «Феєрія про диригента свічок») ; Ніжки – пелюстки рожеві (3, «Ніжки – пелюстки рожеві... «) ; на вустах-пелюстинках (16, «Дорога») ; каструлі, сковорідки, віник // і пелюшки // – пелюстки буднів (1, «Історія народження»).

Поетами створюється метафоричні звороти з використанням лексеми пелюстка та інших ботанонімів: Але вогню пелюсточки несла // Осіннім листям в забуття завії (6, «Вітрове видіння…») ; але матовий дотик // зависає пелюсткою // в облетілому саду пам'яті (14, «Птахи і люди») ; Облетіла білизна пелюстками // і я вже не квітка (14, «Облетіла білизна пелюстками») ; Це не вам, безголосим // 1 п'яним од власної злості, // обривати ім'я моє, // по пелюстці у всіх на виду (8, «Розлучена»).

Синтезовані ботанометафоричні структури утворюються шляхом поєднання декількох індивідуальних назв, ознак та властивостей рослин: ящик дрібної розсади – слів, // зеленими кільцями довело себе обвитих, // може вони таки приймуться (7, «Початкова школа») ; Пливе, помалу розпускаючи латаття, // Дитячий пострах (8, «Пророцтво Нострадамуса») ; коли приходить час вселенської печалі // він яблуко причасть достиглого мовчання // він жовта алича неструшеного жалю (13, «Майже епітафія»).

Образ світового дерева (гілки – небесне царство, стовбур – земля, корінь – підземне царство) відбиває культ рослинного світу, сакральну енергетику міфопоетичного світогляду поетів: я тільки пагін із дерева Страшного Суду! (Анна Біла «Розпинання Христа. Усічення часу... «).

 

 

Химероморфізація (близько 30 метафор) виявляється через оживлення предметів, понять, явищ, семема яких одночасно збагачується інтегрованою семою «тотожний людині, тварині, рослині»: Гоїть голка голосу // яка джмеликом пролітає крізь шию // вишиває шинель беззахисного кольору (14, «Рок – імпровізація»).

Хіба не можна упізнати нині // Чим буду, коли день спливе кружальцями // Висітиму в кривавому бурштині // Комахою з каліченими пальцями (1, «Літні вакації, фікус, паскудні газети»). У даній метафорі створюється синтезований образ тварини і людини, коли людська істота домінується комахою, зберігаючи при цьому свою зовнішню ознаку – пальці.

Поетами продукуються химерометафори, які створюють інтегрований образ тварино-людини: і не промовиш снігові спинись // бо ж він іде до дзвонаря // летить поштовими голубами // у кожнім дзьобику по дзвонику (14, «Зима. Лежать розбиті писанки») ; Шугає хуртовина, люто свище, // Сміється, мов скажена, в димарях (4, «Криниця») ; дошкуляє з-за стінки дятлів стук // Несамовито-впертої машинки (8, «І двері розчахнулись») – асоціація стуку машин з дятлом доповнюється індивідуальною ознакою людини – «несамовито впертої»; «нігілісти білодзьобі» [підсніжники] (16, «Підсіжники») ; Думка – жабка збиває масло в тягучім коктейлі жаргонів (7, «Місячне») – думка постає істотою зооморфною [жабка] якій притаманні дії людського організму [збиває масло].

Тільки вуст запалений мак // ворушивсь на безкровнім обличчі (8, «Феєрія про диригента свічок») ; вже не знаю