Метафора у сучасній українській поезії: структурно-семантичний аспект

Чимало метафоричних генітивних іменникових сполучень мають у своєму складі компонент, що позначає явище природи, космічне тіло. Наприклад: Завірюху облич ще поривом єдиної волі // Піднімає й жене по майданах хули і хвали (8, «... І коли ти ще нація... «) ; орбіти строф (11, «До полину тут горнеться ожина») ; І завірюха падолисту, і дум осінніх завірюха (12, «І завірюха падолисту») ; чужі відціловані руки // згасають у сутінках пам'яті (8, «Алегро») ; У божевільнім вихорі думок (2, «Давня напруга між... «) ; у загуслому присмерку змов, конспірацій, терактів (8, «Пам'яті проклятих поетів»).

Продуктивними у метафористиці є лексеми: провалля, безодня і под. : не перейду й не здолаю заповнить нічим // Ті провалля самотніх годин, що любов твоя в спадок мені залишає (7, «І солод слів») ; Роздвоюючись у безоднях зіниць (8, «Жовтень») ; Прірва липкої ласкавості (1, «Лазня для янголів») ; провалля дум чи чорних дір (6, «Дорога») ; ущелина між епох (13, «Казка на старий сюжет») ; Пройти понад прірвою світу (8, «Заклинання нелюба»).

Близькою до попередньої є група метафор, з компонентом іменникової конструкції, на позначення водної стихії: хвилі велемов'я (4, «Учора вранці») ; долі срібна течія (12, «Синій вітер у моїм полоні…») ; На мене падав смерті водограй (5, «Поема пам'яті») ; Ти водограй відлунь осінніх, // Посріблених ледь спокоєм зими (6, «Молитва дерева») ; Ця пекуча засмага проступить крізь наших розмов невимовні льоди (13, «Скажи, тобі буває страшно... «).

Велику групу метафор становлять утворення з використанням назв складових частин будівлі (коридор, вікно, сходи) : Допоки дах дощів'я нас розчавить (11, «Допоки ми – пекельне це узлісся…») ; Але присядем на порозі квітня (11, «Присядемо на березі Дніпра») ; Тяжко як згадаю // Тебе і в пеклі й на порозі раю (5, «Друга думка малого») ; На стійбищі безслав'я і хули (12, «Цей день мене до жалощів схилив») ; Дівчина спить на сходинках свого тіла (14, «Дівчина спить на сходинках свого тіла»).

У поетичній мові сьогодення продукуються метафори зі словами-назвами одягу, текстильних виробів: знято з підрамника // Полотна надій моїх юних – за гріш... (8, «Хлопчику, хлопчику») ; Жінка кутається у кашне спогадів-споминів (14, «Жінка кутається у кашне») ; Здираєш покривало дня, // щоб оголити відчуття (6, «Вітрове видіння... «) ; Накинеш тканку слів на скрипку (7, «Агs роеtіса»).

Для творення метафори у поезії продуктивною є лексема килим: перетрушую килимки // занадто райдужних намірів (15, «Степова дума») ; Я лісом осені блукала // По килимах весняних мрій (6, «Я є ніщо»).

Нерідко зустрічається слова на позначення грошових одиниць: Ми монетками слів напихаємо власні охлялі уми (8, «Погляд знадвору») ; віддаси своє тіло за кілька мідяників ласки (2, «Східна імпресія»).

Окрему групу становлять метафори, що містять у собі слова-назви речовин та матеріалів: А на попелищі жевріє вуглинка нового сонця (14, «Дівчина спить на сходинках свого тіла») ; Литовських звуків терпла бірюза (8, «Три осінні елегії»).

Ключові слова, що входять до даного типу метафор вживаються поетами на позначення абстрактних понять: Жонглює апостол камінням гріхів і вчищень (3, «Ці дні, прожиті нами, відійшли») ; Синім киснем надій накачавши нам вени тугі (7, «Голосом 80-х») ; поміж чоловіком і жінкою // камінчики лайок і брили образ (14, «Кажуть, що каміння неживе... «).

Присутні у поезіях сучасників метафоричні іменникові конструкції з використанням іменника у називному відмінку на позначення назв їжі, страв: перебродилий мед підзоряних акустик (13, «Майже епітафія») ; чорне повидло ефіру (8, «Пробудження») ; Власних життів непрожитих, шматуєш м'якуш (8, «Пророцтва Нострадамуса») ; котячи в роті підталий льодяник акценту (7, «Мати ризи пере»).

Широко вживаються поетами слова на позначення напоїв: Я розсипаю чорну каву ночі // наливаю воду слів // кладу цукор тебе // і розбовтую довгими руками (14, «Поема про каву»).

Серед ключових назв у метафористиці сучасників чільне місце займають іменникові конструкції на позначення предметів побуту: Шальки непевної дружби (3, «Сухішає, витончується шкіра... «) ; мовні ключі погубилися (8, «Погляд знадвору») ; Скрапує ніжність з леза спогадів (14, «Жертовник»).

У складі зооморфних метафор зустрічаються іменникові лексеми на позначення активних станів тварин: В польоті волосся й легких, необтяжливих фраз (7, «Руки метляються голі й безлисті») ; Знаками на білім полотні, // остюками слів і плазом речень- // книга називається Дні. // Підзаголовок – Втеча (2, «Великоднем, у непевний час») ; Самотні злети нашого життя (2, «І повсьому. Станеться так»).

Групу оригінальних метафор становлять конструкції з назвами геометричних понять: У замкненому колі заборон (13, «Дивно, сливе незбагненно») ; Сині трикутники болю (2, «Швидко сприймаєш правила гри»).

У Марини Павленко, зокрема, вірш «Середа» майже повністю побудований на іменникових метафорах з використанням назв геометричних понять: закрутитись // у трикутничку сім'і // поринути // в круговерть інституту, // повернутись// у квадратичок кухні, // перебігти // зі шваброю й віником // прямокутники всіх кімнат, // поспішити... // до прямокутника книжки, // добратись... //