Методика навчання учнів молодших класів вишиванню

 

2) горизонтальна хвиляста – вода

 

3) вертикальна хвиляста – дощ

 

4) трикутники – гори

 

5) гачкуватий хрест – вогонь

 

6) квадрат, коло чи ромб – сонце

Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворювались у візерунки, ускладнювались, доповнювались новими елементами [1, c. 12]. 

Поступово складались орнаменти – послідовне повторення мотивів, в яких у стилізованій формі відображалася вся навколишня природа.

За мотивами орнаменти бувають геометричними, рослинними, тваринними, а також є орнаменти із зображенням людей. Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, кривульки, лінії, хрестики, крапки.

Українська народна вишивка – один з найпоширеніших видів народної творчості. Вона сягає своїм корінням у сиву давнину. Наш народ здавна любив прикрашати свій одяг та речі домашнього вжитку вишитими узорами.

Народне вишивання – це живе мистецтво яке постійно розвивається. Вишивки змінюються за своєю технікою виконання і гамою кольорів. Хоч сучасні вишивки в дечому відрізняються від старовини, та вони, як і тоді, є красою житла і одягу. Вони захоплюють нас своєю досконалістю.

Вишивкою здавна обробляли рушники, фіранки, серветки, одяг. Кожному швові приділялося особливе місце – у залежності від виду виробу і матеріалу, по якому вишивали. Матеріалами служили і служать донині різні бавовняні, шовкові і вовняні тканини, щільні сукна й оксамит, шкіра і замша. 

Вишивка не тільки прикрашала виріб, але нерідко і допомагала сховати природні або випадкові дефекти матеріалу. Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів [11, c. 21].

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов'янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система назв. Це "баранячі ноги", " кучері", "гребінчики", кривульки", "сосонка", "перерва" тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу "дерево життя", який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як "виноград" – символ добробуту, щасливого одруження, "барвінок" – символ кохання тощо.

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси "дерева життя". Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб'яча луска тощо.

Жіноча фігура символізує богиню життя; дитячі фігурки – продовження роду.

Упродовж сторіч багатьма поколіннями невідомих майстрів створювали прийоми вишивання візерунки та кольорові сполучення. Так, у ХІV-XVII ст.. вишивка набула ще більш широкого значення в оздобленні одягу, предметів побуту. Золотими і срібними нитками у поєднанні з перлами і самоцвітами виши-вали церковний одяг, образи, хорогви, багатий одяг царів і вельмож. Кольоровим шовком прикрашали весільні рушники, святкові сорочки, хустки. Вишивання було поширене не в основному серед жінок знатних сімей і серед черниць. 

Поступово мистецтво вишивки поширилось повсюди. Із XVIII ст. воно входить в життя всіх верств населення, стає одним з основних занять дівчат-селянок. Вишивкою прикрашали предмети побуту – рушники, скатертини, святковий і буденний одяг, фартушки, жіночі головні убори, пояси. Вироби, як правило, виготовлялись з простих, недорогих матеріалів, але відзначались вони високою художньою майстерністю [11, c. 24]. 

Прийоми вишивання, візерунки, їх кольорове втілення удосконалювались із покоління в покоління. Поступово відбиралось все краще і створювались неповторні зразки вишивок з характерними національними рисами.

За характером візерунків і прийомом їх виконання українська вишивка дуже різноманітна. Окремі області, а іноді й райони, мають свої характерні прийоми, мотиви орнаменту, кольорові вирішення. Це багато в чому визначається місцевими умовами, побутом, звичаями, природним оточенням. Так утворилось на Україні кілька умовних територіальних районів зі своїми художніми відмінностями та осередком народного мистецтва. Давні традиції зберігаються тут і понині, зокрема:

– Полісся (лісова смуга України: північні райони Сумської, Чернігівської, Київської, значна частина Житомирської, Рівненської та Волинської областей);

– центральна Україна – Поділля (територія західної частини Черкаської, південної частини Житомирської, Вінницької, Хмельницької, східної частини Тернопільської області, низинної частини Чернігівської області);

– Південь України;

– Прикарпаття (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області, західна частина Тернопільської області) [27, c. 53].

В свою чергу в кожному регіоні, в кожній області можна простежити свої місцеві особливості мистецтва вишивки.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка – червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольори білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і