Методика навчання учнів молодших класів вишиванню

Оцінка роботи учня на занятті передбачає оцінку не лише якості та швидкості виконання практичного завдання, уміння володіти необхідними техніко-технологічними знаннями та операційними навичками, а й загальнотрудових умінь інтелектуального характеру, зокрема вмінь визначати раціональний спосіб діяльності, що ґрунтується на здатності учня до узагальнень; оцінку усвідомленості, самостійності, цілеспрямованості трудової діяльності, що є відображенням сформованості відповідних їм розумових якостей.

Ефективність використання на заняттях трудового навчання учнів спеціально побудованої системи завдань з метою формування загальних інтелектуальних здібностей залежить значною мірою від додержання і таких загальних методичних умов:

– створення в учнів позитивного ставлення до трудової діяльності;

– надання учневі дозованої індивідуальної допомоги;

– постійна вербалізація дитиною своєї діяльності;

– використовання наочних засобів (опор) для виконання практичної діяльності та її вербалізації [4, c. 58].

Методичне забезпечення формування загальних інтелектуальних здібностей дитини в процесі трудового навчання здійснюється на певному матеріалі. Розвиток та навчання учнів може здійснюватися на одному й тому самому змістовому матеріалі. Проте не будь-який навчальний матеріал має розвивальне значення, тобто його використання сприяє розвиткові розумової сфери дитини. Розвивальним є лише той зміст навчання, що передбачає можливість і необхідність розв'язання учнями розумових задач, виконання розумових дій, прояву певних розумових якостей тощо. Лише за цієї умови зміст навчання набуває корекційного значення. Це ж передбачає необхідність цілеспрямованого добору та використання можливостей корекційно спрямованого змісту навчання.

Одним з можливих шляхів змістового забезпечення розвивальної спрямованості трудового навчання є розробка дидактичних матеріалів у вигляді системи практичних завдань відповідно до вимог їх побудови як методичного засобу розвивальної роботи. 

Таким чином, практичні завдання добираються на основі використання програмного матеріалу з трудового навчання. В основі кожної серії системи завдань лежать об'єкти праці, що пропонує навчальна програма для кожного виду праці. Вимоги до побудови та виконання системи завдань для учнів усіх класів залишаються відносно сталими. Одна й та сама серія системи завдань з певного виду робіт може використовуватися на різних етапах навчання. Але змінюються особливості додержання методичних умов використання системи завдань, які конкретизуються відповідно до програмних вимог кожного року навчання в школі. Зазнають змін і передбачені програмою знання, вміння та навички, якими мають володіти учні на кожному з етапів навчання, щоб успішно виконувати запропоновані практичні завдання.

 

 

Перш ніж приступити до вишивання, тканину вирівнюють, намічають на ній розташування візерунка, переносять на тканину візерунок. Для того, щоби вирівняти краї тканини, потрібно витягнути крайню нитку і по її сліду вирізати зайву тканину. Ширину і довжину виробу намічають таким же способом.

Якщо візерунок геометричний, а тканина має чітке переплетення ниток, то його можна виконувати рахунком ниток тканини. При вишивці, не зв’язаній із структурою тканини, рисунок необхідно перенести на тканину.

Рисунок на тканину можна перенести кількома способами:

1. Перенесення рисунка за допомогою копіювального паперу.

Кальку з візерунком прикріплюють булавками до вирівняної тканини. Між калькою і тканиною легенько розміщують копіювальний папір жирною стороною до тканини і обводять візерунок гострим олівцем.

2. Перенесення рисунка “на просвіт”. На тонкі світлі тканини можна перенести візерунок способом підсвічування. На скло, від яким розміщена лампа, кладуть кальку з візерунком, а поверх неї розстелюють тканину (бажано зап’ялену). Гостро підструганим олівцем на тканині малюють візерунок, який видно “на просвіт”.

3. Перенесення рисунка за допомогою сигаретного паперу. На тканину візерунок переносять способом промітки через сигаретний папір з рисунком, який прошивають дрібними стібками швом “вперед голку”. Потім папір зривають. Після виконання вишивки промітку витягують [20, c. 5].

Щоб виконувати вишивку було зручно, потрібно правильно організувати робоче місце. Стіл повинен стояти так, щоб світло падало зліва. Інструменти та приладдя для вишивання необхідно зберігати в коробочках, зразки візерунків, кальку, копіювальний папір – в папці.

При вишиванні слід слідкувати за положенням тулуба, не сутулитись, не схиляти низько голову. Відстань від очей до роботи повинна мати в середньому 25-30 см.

Стілець підсувають до столу так, щоб можна було обпертись на його спинку.

Великою мірою вигляд речей залежить від матеріалів, з яких вони виготовлені, а також від інструментів, якими користувались під час роботи.

Тканини. Найзручнішим для виконання вишивок є тканини з полотняним переплетенням ниток. Для скатертин беруть щільну тканину (льон, сіре полотно), для серветок – бавовняну, льон, шовк, шерсть, штапель. Блузки-вишиванки краще виготовляти з тонких тканин (батист). Для чоловічих і дитячих сорочок можна використати біле й сіре лляне полотно, льон з лавсаном. Часто у вишиванні застосовують спеціальну тканину – канву, яка буває різної густоти [20, c. 6].

Нитки для вишивання вибирають залежно від призначення майбутнього виробу, характеру візерунка і способу