Методика навчання учнів молодших класів вишиванню

При такому підході до класифікації вчитель одержує можливість комплексно використати наявний у його розпорядженні арсенал методів навчання. При цьому в основу відбору методів він може взяти кінцеву мету навчання. В одному випадку вчитель задається метою познайомити учнів з технічним явищем, в іншому – запам'ятати й відтворити трудову дію, у третьому – сформувати певне трудове вміння, у четвертому – сформувати узагальнене вміння, що володіє ступенем переносу. При цьому вчитель установлює точні критерій рівня формованих знань й умінь. У першому випадку вчитель домагається того, щоб учень міг дізнаватися й розрізняти об'єкти праці, у другому – запам'ятовувати й точно відтворювати інформацію, у третьому – застосовувати знання для рішення відомих, знайомих практичних завдань, у четвертому – застосовувати знання для рішення практичних завдань у нових ситуаціях. При комплексному використанні методів навчання у вчителя з'являється можливість одночасно впливати на слухові, зорові, рухові й інші рецептори учня. Комплексне використання методів навчання підвищує надійність засвоєння інформації, робить навчальний процес більше ефективним.

Найбільше поширення в практиці навчанні одержали такі усні словесні методи, як пояснення, розповідь і бесіда.

Пояснення характеризується лаконічністю й чіткістю викладу. При підготовці до роботи вчитель пояснює, як раціонально організувати робоче місце; при плануванні – як скласти креслення й визначити послідовність роботи; у процесі пояснення вчитель знайомить дітей із властивостями матеріалів, призначенням інструментів, раціональними трудовими діями; прийомами і новими технічними термінами. Пояснення застосовується на всіх етапах уроку.

Розповідь також має широке поширення на уроках трудового навчання й застосовується вчителем й основному для повідомлення нових знань. Він повинен бути чітким, лаконічним і сполучати в собі точні технічні відомості з яскравим живим оповіданням. Розповідь може бути побудована на індуктивному, дедуктивному й генетичному принципах. 

Бесіда активізує мислення дитини. ЇЇ мета – отримання знань учнями і закріплення їх шляхом усного обміну вчителя і учня.

Методика формування загальних інтелектуальних здібностей відповідно до їх психологічного змісту має уможливлювати виконання та засвоєння учнями діяльності, а також прояв та закріплення в ній розумових якостей та індивідуального способу діяльності. Так, розумові якості й індивідуальний спосіб діяльності, що визначають загальну інтелектуальну здатність до праці, формуються при виконанні учнем трудової діяльності в процесі розв'язання учбово-практичних завдань. Саме такі завдання є засобом становлення в дитини як діяльності, так і визначених складових розумової сфери [3, c. 24].

Щоб з'ясувати зміст учбово-практичних завдань як засобу розвивального впливу, слід зважити на те, що розумові якості й індивідуальний спосіб діяльності проявляються та розвиваються в процесі здійснення передусім інтелектуального компонента праці, тобто загальнотрудових умінь інтелектуального характеру. Найважливішим серед них є вміння визначати раціональний спосіб діяльності – складати технологічний процес виготовлення виробу. Для навчання цього вміння використовують технологічні задачі на знаходження необхідних для виконання завдання трудових дій та їх раціональної послідовності. Отже, саме технологічні задачі є важливим засобом формування в учня розумових якостей та індивідуального способу діяльності.

Водночас слід зауважити, що розв'язання технологічної задачі, тобто задачі суто розумового плану, без підкріплення результатів практичним виготовленням виробу для дитини позбавлене сенсу. Дитина має переконатися в правильності складеного нею плану виготовлення очікуваного соціальне корисного виробу, тобто практичне виконання трудового завдання є для неї своєрідним мотивом розумової діяльності в процесі праці. Практичне виконання завдання – це є своєрідна наочна опора для інтелектуальних дій дитини: воно сприяє осмисленню та вербалізації діяльності тощо. Тому технологічна задача, що ставиться перед учнем у процесі трудового навчання, має бути складовою цілісного учбово-практичного завдання. Його метою відповідно має бути не лише визначення учнем технологічного процесу, а й виготовлення за ним виробу.

Розглядаючи питання методики формування загальних інтелектуальних здібностей дитини в процесі трудового навчання, треба враховувати й те, що охопити всю складність і всебічні характеристики всіх визначених їх складових компонентів та забезпечити умови становлення її зрілого стану дозволяє використання не окремо взятих учбово-практичних завдань, а їх системи. Тому методика формування необхідних якостей розумової діяльності та індивідуального способу діяльності має полягати у використанні системи учбово-практичних завдань. В свою чергу, вивчення психологічного змісту загальних інтелектуальних здібностей дитини, їх складових, особливостей прояву в дітей допомогло визначити та конкретизувати вимоги до системи завдань як розвивального засобу в процесі трудового навчання.

Основними вимогами до побудови системи завдань та їх виконання з метою формування в учнів узагальненості, усвідомленості, самостійності, стійкості розумової діяльності та індивідуального способу діяльності є такі:

Обов'язковим компонентом учбово-практичних завдань, що входять до системи, має бути інтелектуальний – визначення раціональної технологічної послідовності виготовлення виробу (за винятком першого, в якому еталонний технологічний процес заданий) [4, c. 50].

Завдання ускладнюються та варіюються завдяки змінам в об'єкті праці. Змінюються його неістотні ознаки, що зумовлює зміну операцій чи їх кількості в рамках основного (жорстко регламентованого) способу виконання, а також істотні, що вимагає зміни основного способу. Так, завдання, які варіюються завдяки неістотним ознакам (наприклад, колір виробу, його розмір тощо), мають аналогічні способи виконання незважаючи на те, що може змінюватися