Місто "Фронтальєрів" (ділові зв'язки та переміщення греків Маріуполя в останній чверті XVIII ст.)

Та близько половини ділових поїздок греків цього напрямку мали пунктом призначення бердянську фортецю, оскільки не лише соляні озера, сама Петровська застава була для греків зручним місцем скупівлі солі у чумаків та місцевих промисловиків. Тут, всього лише на відстані дводенної дороги (61 верста або 65 км), можна було укласти вигідну угоду про придбання солі у перевізників або представника соляного заводу, забезпечивши товар відповідним «ярликом». Безпосередньо на місці грецькі підприємці сплачували так званий митний тариф і отримували право на про- везення краму через заставу та його перепродування всередині губернії19.

Вирушали купці з Маріуполя і до кримських міст. За паспортним реєстром 1781 р., того року було видано 15 дозволів на проїзд до різних кримських міст і назад. Однак найчастіше паспорти у глиб півострова отримували кримські жителі – переважно татари, вірмени, ногайці, що займалися доставкою дозволених до імпорту в Росію товарів (наприклад, бакалійних) у Маріуполь, Нахічевань тощо. Нечисленними подорожніми греками, що прямували з Криму до Маріуполя і далі (до Таганрога, Ростовської фортеці) могли бути лише довірені особи статського радника П. Веселицького, повноважного представника Росії при дворі Шагін-Гірея. Так, у січні 1781 р. з Криму через Маріуполь прямував за виданим особисто російським резидентом паспортом вірменин Реїз Киркор із супутником «в город Ростов для привозу бакалий»20. У квітні того ж року з півострова за дорученням П. Веселицького виїжджав перекладач хана Шагін-Гірея, такий собі «грек Августин» (у паспорті, виписаному російським резидентом, чомусь не було вказано інших даних подорожнього) : «... явлен паспорт владетеля Шагин Гирей хана переводчику греку Августину, посланну от его светлости с одним будущим [при нем лицом. – Авт. ] в Таганрог, подписан чрезвычайным посланником полномочным министром Петром Веселицким»21.

З меншою інтенсивністю відвідували кримські міста нещодавні маріупольські поселенці: фон Таубе видав їм лише кілька паспортів на проїзд до Криму у торговельних справах упродовж року. Ймовірно, це можна пояснити намаганням влади нейтралізувати загрозу рееміграції певної частини греків, незадоволених на той час умовами життя у Надазов’ї. Зокрема, 12 вересня 1781 р. було видане свідоцтво на ім’я «маріупольського жителя грека Павла Дмитрієва в тому, що відправлений він від маріупольського купця гречанина Хатжи Михаїла з прикажчиком Василієм Реїзом на одному морехідному човні до Кримського півострова»22. Певно, що таку люб’ язність фон Таубе виявив не двом звичайним морякам, а хазяїнові судна: один з найзаможніших купців Маріуполя Михаїл Хаджи (Хаджинов) на той час обіймав посаду голови Маріупольського грецького суду. Отже, очевидно, що вже тоді греки мали нагоду усвідомити безпосередню залежність широти своїх бізнесових можливостей на новому місті поселення від наявності у них ділових і неформальних зв’язків серед представників місцевих російських владних структур.

Іншим надзвичайно актуальним маршрутом переміщень маріупольських підприємців був той, що проходив між грецьким містом та землями Війська Донського – насамперед, Черкаськом та фортецею св. Дмитрія Ростовського (або Ростов, пізніше – Ростов-на-Дону). Значна активність торгівельних відносин колишніх кримських греків з донськими станицями, що спостерігалася на початку 1780-х рр., не в останню чергу була зумовлена їхньою традиційністю.

Відомо, що у першій половині XVIII ст. греки Криму, на рівні з вірменами і турками, брали участь у торгівлі донських містечок. Так, у тексті царського указу від 10 січня 1734 р. зокрема зазначалися такі обставини: «... Донського війська старшин і козаків, котрі повезуть з верхових козачих містечок і з малоросійських і слобідських полків, сухим і водяним шляхом, для себе і на продаж хліб і харчові припаси – з того всього мит, привального та відвального, за колишніми їх звичаями і по указам в колишній Верховній Таємній Раді, що відбулася в 1727 і 1728 рр., і за посланими на Дон грамотами, за многія їх служби, не брати, і при таких митницях і на заставах затримування і образ їм аж ніяк не чинити; а якщо у фортеці Святої Анни від митних відкупників та в інших місцях в тому чинитимуться їм якісь образи, і за те тих людей по слідству штрафувати за указами без жодного упущення. У Черкаську, також і при кордоні з приїжджими греками, турками та вірменами торгувати їм незаповідними товарами по колишньому їх козацькому звичаю без мита [виділення наше. – Авт. ]. Старшинам і козакам валовими товарами, яких по указам до чужих юрт відпускати не дозволено, не торгувати і за кордон до Турецької області не відвозити; а з риби, яку вони ловлять в Дону, і з тієї риби, і з зробленої за їхнім тамтешнім звичаєм ікри, і з меду, і воску, й іншого, що вони, козаки, готують в домівках своїх самі, без покупки, мит з них не брати»23.