Місто "Фронтальєрів" (ділові зв'язки та переміщення греків Маріуполя в останній чверті XVIII ст.)

Серед тих, хто блукав у пошуках неформальних заробітків, були й військові поселяни Грецького полку та трьох Албанських рот, котрі розташовувалися у селянській окрузі міста35. Очевидно, серед цих військових фронтальєрів самочинна міграція була досить поширеною, оскільки Грецькому суду довелося регулювати соціальні відносини з ними відповідним наказом. Згідно з документом, щодо таких військових осіб, котрі самі по собі вешталися поза визначеним місцем проживання, належало «усіх грецьких поселень атаманам, щоб зайшлих без письмових видів [тобто дозволів. – Авт. ] служителів видивлятися, і таких, де знайдуться, то їх забираючи під караул, представляти у сей суд для відсилання у вказаний грецький піхотний полк».

Спільними ж ознаками будь-яких ділових зв’язків у неформальній господарській практиці греків були: а) високий ступінь пристосування до нових / змінюваних умов (як правило, спроможність мати кілька видів заробітків, здатність швидко змінювати умови та місце діяльності тощо) ; б) важливість ролі членів сім’ ї, родичів, сусідів, просто земляків, у відносинах з якими переважають некорисливі мотиви (часто допомога без розрахунку на будь- яку оплату) ; в) вдавання до підвищеного ризику, ведення діяльності на межі закону.

Отже, упродовж перехідного періоду існування грецької людності як етнокультурної спільноти, котра в результаті міграційних процесів опинилася у порубіжному місті, різноманітні стратегії ділових зв’язків були однією з важливих умов виживання. Так, для окремої сім’ї стратегія виживання часто передбачала надання різноманітних послуг, а також налагодження справи в рамках певної родини (з подальшим обміном результатами праці). Серед основних видів діяльності можна виділити такі, як вирощування сільськогосподарської продукції, вироблення, обробка і продаж шкір, виготовлення реманенту, взуття, одягу тощо.

Крім того, на рівні етнічної спільноти стратегії виживання зводилися до, по-перше, якнайшвидшого налагодження виробництва і торгівлі та опануванню окремих ніш регіонального господарства; по-друге, захисту від зловживань місцевої влади, зазіхань шахраїв; по-третє, організації взаємодопомоги (сприяння і підтримки), у тому числі допомоги приїжджим землякам (їх побутовому облаштуванні, працевлаштуванні тощо). Певну роль у цих стратегіях відігравав зв’язок окремих членів громади з державними і суспільними структурами, завдяки чому вони отримували ряд додаткових можливостей, пільг тощо.

В економічному відношенні засноване греками після переселення у Надазов’я місто Маріуполь, разом з чималою сільською округою, й до початку нового століття не спроможне було досягти того рівня, котрим відзначалася економіка грецької спільноти в Кримському ханаті. Ставши частиною реалізації колонізаційної політики Російської імперії щодо порубіжних регіонів, греки повною мірою відчули наслідки руйнування своєї колишньої господарської системи. На тлі втрати колишнього соціального та економічного статусу більшістю членів спільноти її адаптація до нових соціально-економічних умов, незважаючи на поширення певних пільг у землекористуванні, оподаткуванні тощо, відбувалася за відсутності достатньо ефективного державного соціального захисту на новому місці. Таким чином, в обставинах значного погіршення економічного становища грецької громади Маріуполя налагодження та поступова розбудова мережі ділових зв’язків, удавання до практик неформального господарювання було необхідною умовою збереження етнічної групи.

У цілому для ділових зв’язків греків Маріуполя упродовж досліджуваного періоду були характерними невисока інтенсивність, нерегулярність, незначна вартість більшості оборудок, переорієнтація на внутрішній ринок, а також досить помітна частка ділових зв’язків у неформальних соціально-економічних відносинах. Серед причин останнього, на нашу думку, крім, прагнення отримання максимального прибутку, були також незахищеність особистості та етнічної спільноти у цілому від свавілля державних чиновників і посягань шахраїв. Отже поширення неформальних ділових практик, так само, як і часті втечі, намагання повернення до Криму, було одним з виявів мовчазного протистояння спільноти владному примусу. У цих обставинах надзвичайно зростала роль етнічного органу самоврядування греків, якому належало забезпечувати безконфліктний зв’язок громади з місцевою та центральною владою, створювати необхідні умови для соціокуль-турного та економічного розвитку етнічної спільноти. Однак натомість прикра тяганина і бюрократизм були постійними супутніми чинниками цих відносин, що не могло не викликати невдоволення греків.

Упродовж розглядуваного період важливу роль почали відігравати особисті відносини, що послужили базою формування ділових «мереж». У рамках провінційного міста на тлі сильного впливу неформальних економічних процесів цей чинник набуває характеру важливого економічного ресурсу, необхідної умови функціонування підприємств і комерційних фірм.

Також була яскраво вираженою роль етнокультурного чинника у формуванні ділових зв’язків. Окрім членів самої грецької громади, де практично були відсутні незнайомці, часто можна завважити представників інших етнічних громад. Насамперед, у ділові (торговельні) відносини грецької спільноти були частково включені колишні кримські співвітчизники (наприклад, вірмени з Нахічевані та кримські татари). Але активно залучалися і нові члени з місцевих жителів не-греків, а також різноманітні особи, що проїжджали / прибували з-за кордону (переважно малоазійські та архіпелазькі греки, котрі приєднувалися до грецьких громад Надазов’ я, українці-вихідці з польських земель). Нові учасники ділових «мереж» найчастіше виступали як постійні або тимчасові контрагенти, позичальники у торговельних операціях, або в якості помічників чи посередників. У процесі функціонування ділові зв’язки греків здебільшого додатково підкріплювалися неформальними відносинами (послугами, взяттям обов’язку поручительства, сприянням у справах тощо). В цілому, такі особливості ділових взаємин характеризують грецьку